Коломийська “Соломія”: яка вона? 

Чи знаєте ви, що в Коломиї аж 5 діючих театрів? Один із них – державний, а інші існують здебільшого на ентузіазмі акторів. Наймолодший із них – театр “Соломія”. Мар’яна Кодіна-Іванович, актриса та директор театру, розповіла “Коломия сьогодні” про те, як створювалась “Соломія”, чим відрізняється від інших коломийських театрів і про те, над чим зараз працюють актори.

Зародження  

Ідея створення театру визрівала дуже давно. Я працювала в державному театрі імені Івана Озаркевича, потім доля звела мене з Franko-театром. Звичайно, це – колосальний досвід, але завжди мені чогось не вистачало. Життя внесло свої корективи. 

Так склалося, що мої ролі завжди були пов’язані з образом жінки різної: цікавої, глибокої, ранимої. З самого дитинства мені привили любов до Соломії Крушельницької – саме вона для мене є кумиром. Все, що з нею пов’язано, я із задоволенням читаю та слухаю. Дослідженнями не займаюся, але творчість її обожнюю. Взагалі вважаю, що вона, як жінка, є дуже сильною та потужною особою. Власне, коли виникла ідея про створення театру, я навіть не задумувалася над тим, як він називатиметься. В перекладі “Соломія” – це мир, що для нас сьогодні важливо й актуально. 

Я хотіла створити театр, який буде досліджувати долю жінки. Жінка – різнобарвна. Кожна вистава побудована на цьому. Хочеться, щоб усі жінки були коханими та щасливими. Ті долі, які переживають героїні театру “Соломія” – не є легкими. Судімо самі: легкого в житті нічого не буває. Ми (жінки – ред.) можемо йти вулицею та посміхатися, всі будуть думати, що ти – щаслива, а насправді, десь глибоко в душі, може бути настільки багато прихованих життєвих обставин, яких ти ніколи не можеш показати. Але жінка насправді – дуже сильна особистість. Театр “Соломія” якраз розкриватиме ці сильні особистості. 

Воно насправді дуже цікаво. Інколи чоловік мені каже: “Навіщо тобі це потрібно, який у цьому прикол, поясни мені?” Я кажу: “Спитай мене щось легше.” Він у мене – дуже велика підтримка, жоден крок не роблю, не порадившись із ним. Коли я подумала про те, що хочу створити театр, я дуже багато вагалася. Він мені дав цей поштовх і мої друзі – кожен зі свого боку. “Пробуй!”.

Неабияк завдячую МПК “Народний дім” в особі Яни Василівни Василовської, котра теж підтримує ідею нашого театру й офіційно допомагає нам із приміщенням, репетиціями. 

Дебют 

Театр “Соломія” презентував себе 26 травня романтичною імпрезою “Що таке жінка” на вірші моєї мами, Тетяни Іванович, коломийської поетеси. Музика – повністю моя. Коли ми її готували, дуже були великі сумніви: як же сприйметься музична вистава. Тоді в мене був важкий душевний стан і саме після її презентації з’явився спокій. Я зрозуміла, що я, як актриса, потрібна глядачеві. Коло мене сформувався дуже кльовий колектив.  

Творчий доробок 

Насправді, за дуже короткий період ми зіграли близько 20-и вистав. Для молодого театру це – не багато, але й не мало. 

Ми були в Калуші, Надвірній, Чернівцях, Снятині, Сторожинці. В Коломиї дуже багато зіграно вистав. 

Хочу сказати, що, коли їдеш кудись, дуже переживаєш, як сприймуть тощо. Дуже добре, що до вистав долучається багато молоді. Коли вони до тебе підходять зі слізьми, розумієш, що вони не їли чіпси, запиваючи колою – в них на це не було часу. З першої й до останньої хвилини вони справді були сповнені тим, що дивилися виставу. Кожен робить свої висновки. 

Якось після імпрези підійшли до мене чоловік і жінка: “Ви знаєте, я після цієї вистави зрозумів, що я свою жінку люблю, але вона для мене є чимось більшим, ніж те, що я розумів. Я на наше життя подивився по-іншому.” Я піднімаю очі, дивлюся, а в нього – сльози в очах. Це означає, що через наші постановки ми десь достукалися до душі та серця глядачів, адже кожен себе бачить зі сторони. Ми можемо дивитися одну й ту ж виставу, але висновки зробити різні, тобто в різних ситуаціях побачити себе. 

Акторський склад 

Я не позиціоную себе керівником театру. Взагалі не люблю це слово. Насправді, керівник театру нічого не вартує без акторів і тих людей, що працюють над виставою: це – й музичне оформлення, й сценографія, й режисер, у тому числі – з пластики, й драматург, і дизайн афіш тощо. Це – всі, це – командна робота. На сьогоднішній момент я можу сказати, що така цілісна команда є. 

В нас є 4 мужчини та 7 дівчат. Всі ми – креативні, кожен хоче щось зробити. Я даю можливість працювати всім, тобто будь-які ідеї чи бачення обговорюються, приймаються, корегуються колективно. Сподіваюся, ми й надалі так працюватимемо. 

Роль чоловіків у театрі жінки 

Жінки – різні. Вони – мстиві, що показано в наших виставах. Вони й вішаються, й спалюють тощо. Але, як ми знаємо, жінка нічого не вартує без мужчини, хоч деколи вони приносять нам біль, але з ними життя – різнобарвне, красиве, щасливе тощо. Тому ми робитимемо постановки, в яких будуть задіяні актори чоловіки, крізь призму яких ми теж досліджуватимемо жінку. Тобто, не обов’язково жінка має бути в головній ролі. 

Чоловікам у нас дуже добре, бо вони – у великій пошані. Вони – наша перлинка, навіть не доповнення. Наші чоловіки, насправді – наше натхнення. Коли в нас відбуваються репетиції, ми відчуваємо від них підтримку в усьому. Вони в нас і костюми прасують, і декорації розкладають. Тобто, нема такого, що “ми – мужчини – і все”. Ми дуже дружимо, любимо своїх хлопців, леліємо. І вони нас дуже люблять. Насправді, я вважаю, що для такої роботи дуже важливо, приходити на репетиції й отримувати від неї задоволення. 

Гонорари 

Ми ніким не фінансуємося. Актори отримують гонорар за виходи, але він “стрибає”, залежно від кількості глядачів, залу тощо. Немає якоїсь стабільної зарплати, нам ніхто не дає гроші на декорації – все це ми самі, навіть костюми шиємо. Але результат нашої роботи підтверджений неабияким інтересом зі сторони глядача, бо, коли вистава закінчується, люди стоять 15 хвилин, не відпускаючи акторів – це для нас дуже важливо. 

Насправді скажу, що театр – не бізнес, на ньому заробити неможливо. Тут заробив, відбив гроші, що вклав у виставу, а тут розумієш, що потрібно готувати для глядачів щось нове, щоб не втратився інтерес до театру. І починаєш думати про нове. Головне – бажання.  

Ще є гонорар режисерові, драматургу. Настільки добре наш менеджер працює, що навіть те, що вкладено у виставу по костюмах тощо – все відбито. В “мінус” поки що не заходили, а якщо заходили, то ненадовго (сміється). 

Кожен із акторів має основне місце роботи. Репетиції відбуваються в обідню перерву, на вихідних або у вечірній час. Особисто я працюю на двох роботах: у дитячому садочку та вокальній студії. Коли починається місяць, ми сідаємо та чітко сплановуємо свій графік роботи: що робимо, коли зустрічаємося. Кожен вибудовує свою основну роботу, щоб знати, де ми можемо поставити гастролі, де відпроситися, де “закрити” один одного тощо. Здавалося б стільки роботи на початку місяця, коли все це встигати, а потім раз – і місяць пробіг, уже треба планувати новий. Але ми ні за чим не женемося: є робота – дякувати Богу, не вдалося щось – вдасться в інший день.  

Багато було благодійних дитячих вистав, наприклад в інтернатах. Навіть долучаємо до вистав сиріт – вони приходять безкоштовно. 

“Літературний театр” 

Ми будемо базуватися виключно на українській драматургії. Власне, з цього приводу в нас виникла ідея літературного театру. Дуже багато є надзвичайно цікавих українських драматургів. Хочеться, щоб до цього проекту якомога більше було залучено молоді. 

На першому нашому читанні серед присутніх були студенти Коломийського навчально-наукового інституту, дякую за долучення Галині Волощук, старші люди та мої актори. Таке було різнобарв’я в спілкуванні, що, чесно кажучи, я цього навіть не очікувала. Це була кльова жива дискусія: кожен бачить по-різному, а ти стоїш збоку, за всім цим споглядаєш і розумієш: “А воно потрібно!” 

Найголовніше, що дуже багато ми чуємо від студентів: “Ми хочемо розуміти глибше, що таке театр, а не ходити туди примусово”. Ми будемо так розвивати цей проект так, щоб безпосередньо учні, педагоги, студенти та просто пересічні люди приймали в ньому живу участь: і самі читали, й ми долучатимемося, проводитимемо майстер-класи. 

Хочемо, щоб театр був живим. І не важливо, де ти граєш: в арт-кафе, на вулиці чи в стінах великого театру. Важливо, щоб глядач розумів, чому він прийшов до театру та для чого. Коли приходиш до театру, ти повинен думати, а не просто прийти подивитися візуально. Це – набагато глибше, бо за всім тим яскравим, що відбувається на сцені, є текст, який пише драматург, і пише не дарма. Якраз, власне, цей проект передбачає, щоб глядачі розуміли, що в драматургії заховано набагато більше, ніж візуальна картинка, яку ми бачимо. 

Неабияка допомога Олексія Винничука, бо це відбувається в стінах Української енцеклопедичної бібліотеки імені Івана Винничука (Шкрумеляка, 13 а), батька власників. Вони надали нам приміщення, в якому ми час від часу проводимо репетиції. Там будуть відбуватися й усі читання п’єс. 

Мар’яна та княгиня Ольга: спільне та відмінне 

Коли ми взялися за постановку “Ворог Настаська” та я вперше її прочитала, моя життєва ситуація розлучення з першим чоловіком була схожою. Я взагалі дивуюсь, як змогла взяти себе в руки й не зробити те, що зробила княгиня Ольга з Настаською. На що здатна жінка не через ревнощі, а саме через любов? Знайомий мені біль: я знала, що є зрада, мені про неї всі говорять тощо, а тут в один прекрасний ний момент – бац – і ми розходимося. 

Я завжди кажу: “Жінки, бажаю вам не бути такими, як княгиня Ольга, не палити своїх конкуренток, бо воно того не варте”. Потім жити з тим гріхом і спалювати себе зсередини… Просто непотрібно. Насправді, зараз життя настільки пішло вперед, що жінки сильні достатньо, щоб таких дурниць не робити. 15 років тому я розлучилась із першим чоловіком – і нічого, живу, і з сином усе добре. Вийшла вдруге заміж, у мене прекрасне життя, цвіту та пахну, навіть не згадуючи про нього. 

Плани 

До кінця наступного сезону (орієнтовно – червень) ми плануємо втілити в життя ще 4 постановки. Над трьома з них уже працюємо. 

Я дуже щаслива від того, що актори самі приносять ідеї, читають п’єси. Для мене це – насправді, дуже важливо. Вони – генератори ідей, що дають мені зрозуміти, що я – не одна, що це – дійсно робота потужної команди. 

14.12.2018

Юлія МАРЦІНОВСЬКА

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Все в житті робота, а “Hutsul Planet” – то душа”, – Михайло Балух з Мишина про створення “Гуцульської планети”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.