ПОБУТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ: ОДЯГ, ХАРЧ І ЗАНЯТТЯ КОЛОМИЙЦІВ

Іван Монолатій

почесний громадянин Коломиї, професор

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

-11-

ПОБУТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ:

ОДЯГ, ХАРЧ І ЗАНЯТТЯ КОЛОМИЙЦІВ

У XV–XVIII ст. швидкому економічному розвитку Коломия чи не найбільше завдячує торгівлі з Молдовою, Польщею і Волощиною. Винятковою стає роль міста в економічному житті реґіону. Коломийська громада прагне торговельної монополії, намагається здобути виключне становище, одержавши право на так званий склад, тобто заборону транзиту із Заходу на Схід і навпаки, будь-яким іншим купцям окрім коломийських. Завдяки цьому коломийські патриції розбагатіли на посередницькій торгівлі, прибутки від якої зросли після надання місту права складу солі у 1443 і 1456 рр. Унаслідок цього, приплив іноземного капіталу, торговельна кон’юнк­тура викликають значне торговельне й економічне пожвавлення.

Велике значення приділялося внутрішній торгівлі, адже місто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати краму торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Крім того, купцям категорично забороняли обминати Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

Коломия стала активним учасником європейської торгівлі Пізнього Середньовіччя – посередником і сполучною ланкою у торговельних зв’язках Балкан, Балтики, Німецьких земель і Московщини. Піднесенню економічного становища міста сприяли експортно-імпортна торгівля зерном, воском, сіллю, селітрою, текстильними виробами, продовольчими товарами, металевими виробами; й транзитно-реекспортна – транзит худоби і шкіри. Різноманітний товар, який ввозили і вивозили, декілька разів обкладали митом. Тому митниці встановлювали там, де відбувався найбільший торговельний рух. Найважливішими митними постами Руського воєводства цієї доби були Коломия і Снятин. Коломия перебувала в системі важливого економічного центру, у котрому були добре розвинені торговельні зв’язки, які позитивно впливали на економічний розвиток сусідніх країн. Оскільки Коломия стояла на основному торговому шляху з Німеччини, Польщі, через Галич на Волощину і Дунай, а через місто йшов шлях на Київ, Угорщину і Чехію, її розвиток, в першу чергу, залежав від торгового транзиту. На Захід «татарським шля­хом» через Львів, Коломию, Луцьк, Кам’янець, Київ потягнулися каравани східних товарів.

Та все ж, Коломия, як і переважна більшість тогочасних міст Галичини, впродовж багатьох століть була аграрним містечком. Зокрема лише у 1565 р. міські ґрунти нараховували 100 ланів, у тому числі чотири у власності війта, по одному – у млинаря, римо-католицької плебанії і кляштору. На сільськогосподарський характер міста вказували численні городи, які знаходилися відразу за міськими мурами, на передмістях.

Основна частина населення займалася сільським господарством. Цьому відповідали одяг та побут містян. Звичайним вихідним одягом коломийських середньозаможних містян були жупан, поверх якого міг одягатися кунтуш, пояс, штани, чоботи, рідше черевики, бараняча шапка. Ознакою належності до міського стану вважалися жовті або червоні чоботи й жупан. Тому ремісник, який хотів стати цеховим підмайстром, мусив справити собі або отримати від майстра жупан, чоботи, іноді також пояс, шапку, пару сорочок з лляного або конопляного полотна. Звичайно, жупани багатіїв дуже відрізнялися від жупанів незаможних ремісників. Якщо жупани багатіїв виготовлялися з дорогого сукна, іноді з срібним шитвом, а часом з шовкової тканини, наприклад, з рожевого атласу, то жупани бідноти – з грубого сукна – «паклаку».

Основним жіночим одягом у XVIII ст. була юпка – верхній каптаник з рукавами. Під юпку надягали корсет без рукавів, який був також з яскравого сукна, а у бідних – з конопляного «личака». Спідниці у багатьох виготовлялися з дорогих італійських, французьких, а також східних шовкових матеріалів (табіну, китайки, атласу) або дорогого сукна. У менш заможних – спідниці з дешевих вовняних тканин (камлоту, каламайки, гарасу, крумрасу) або й з личака.

 

Міська біднота і особливо передмістяни, про яких відомо дуже мало (якщо вони не були членами цеху), як правило, носили одяг дуже близький до вбрання селян: сіряки з грубої вовняної тканини (сірячини) білого, чорного, сірого або коричневого кольору. В одязі передмістян було також багато елементів народного вбрання – солом’яні брилі, «ходаки» з волової шкіри, плетені личаки. Вважається, що менш заможні мешканці міста і передмістяни своїм одягом були подібними до селян, тоді як багате і середнє містянство переважно носило одяг майже як у шляхти.

Традиційними видами господарської діяльності коломийців з давніх-давен були землеробство, скотарство, рибальство і бджільництво. Однак найголовнішим завжди залишалося землеробство, яке поділялося на три основні галузі – хліборобство, городництво і садівництво.

Городництвом займалися переважно жінки: готували насіння, зберігали його взимку, пророщували навесні, відтак вирощували розсаду і засаджували нею городи. У місті культивували капусту, цибулю, часник, моркву, буряки, квасолю. Згодом почали садити картоплю і соняшник.

Зерно на борошно та крупи переробляли здебільшого у млинах. У Коломиї в XVI–XVII ст. стояли два водяні млини, до яких привозили воду з Пруту. В XVI ст. млини орендували деякі містяни з Коломиї та Галича за 8 злотих на рік.

Поряд із землеробством, розвивалося скотарство. У кожному дворі, якщо дозволяли майнові умови, тримали корів, волів, овець, свиней, коней, різноманітну птицю. Майже в кожного господаря були кури, качки, гуси, індики.

У середмісті й на околицях вабили око сади, де росли різні сорти яблук, груш, слив, вишень.

Жителі також рибалили у притоках Пруту, які вздовж і впоперек перетинали Коломию. Багато хто з містян любив посидіти на березі Пруту. Рибу ловили вудкою з саморобним гачком та примітивними підсадками.

Упродовж віків коломийці полювали у навколишніх лісах на зайців, лисиць, вепрів, диких кіз.

Дехто з містян ходив коло бджіл. Мед у натуральному та переробленому вигляді широко використовували у харчуванні й лікуванні. У XVI ст. місто мало 57 пнів вуликів, тоді як в Снятині їх було 20, а в Галичі – 21.

Більшість міщанських господарств повністю забезпечували себе продуктами харчування і деякими речами домашнього вжитку.

А що ж їли давні коломийці? Адже «традиційну» справу для багатьох містян – картоплю – завезли в наші краї лише у XVIII ст. Тож містяни до того часу харчувалися житом, гречкою чи просом. Сюди ж слід додати й бобові рослини – горох, сочевицю, боби. А ще містяни полюбляли цибулю і часник, а також капусту. Інколи на стіл коломийців потрапляли помідори, привезені з Південної Америки. Лише з ХІХ ст. великого поширення набула кукурудза. Тож довший час містяни їли каші – гречану, пшеничну чи горохову. ©

 

 

Пояснення термінів:

Жупан – у 16-18 ст. східноєвропейський приталений верхній одяг східного походження, елемент «сарматської моди». Був поширений серед заможного населення Речі Посполитої – шляхти, козаків, містян, інколи селян.

Сіряк – український народний чоловічий та жіночий верхній плечовий одяг до стану, який носився зверху по сорочці.

 

Детальніше рекомендую прочитати:

Монолатій І. Місто великих князів: міркування про історію Коломиї // Коломия давня і нова: міська цивілізація в історії та культурі. Коломия: Вік, 2005. С. 18–20. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0010220

 

 (Далі буде)

Ілюстрації з відкритих джерел інформації

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.