Сьогодні я хочу почати з щирої подяки Зеленському. Йому вдалось неймовірне: знову об‘єднати тих, кого його попередник, здавалося, безнадійно розсварив. І хоча я сьогодні за більш як 8 тис км від столиці України, я наразі почуваюсь набагато ближчим до моїх майданівських і фронтових посестер та побратимів, аніж півроку тому, коли я жив в Україні, але ми пітримували різних кандидатів в президенти.
Чудодійною «формулою Штайнмаєра» преЗЕдент знову зібрав докупи майже всіх, хто 6 років тому вийшов на Майдан Гідності, а потім пішов захищати Україну від російської агресії на Донбас. «Порохолюби» сьогодні стоятимуть пліч-о-пліч з «юлеботами», соратники Садового – з прихильниками Гриценка та активістами «Свободи», ветерани УДА – з друзями з «Автомайдану». Бо ми знову відчули, що на кону доля України – і задля цього радо відклали в бік наші тактичні політичні розбіжності у виборі «меншого зла». Володимире Олександровичу, щира людська дяка, що замість емоційно дебатувати, хто є меншим злом для України: ЮВТ чи ПОП, я знову зможу – як колись – відчути поруч дружнє плече і порозумітись з півслова з Владиславом Кириченком, Олексієм Гриценком, Дмитром Ярошем, Ганною Гопко, Павлом Білоусом, Володимиром В’ятровичем, Юрієм Бубликом та десятками інших побратимів. Історія точно подякує Вам, що ми знову разом!
А тепер про пастки та небезпеки протесту.
Перша і найбільша спокуса – спробувати перетворити протест на контрреволюцію, на засіб розвернути історію назуспіт. Гасло «Петре, повенись!» вб’є перспективи протесту в зародку, пересварить протестувальників та консолідує прихильників чинного президента. Можна по різному оцінювати «епоху Порошенка», але слід погодитись, що це вже перегорнута сторінка української історії.
По-друге, в жодному разі не можна заміняти гасло «Ні капітуляції!» на «Зелю – геть!». Якщо замість любові до України нами керуватиме ненависть/презирство/антипатія до чинного Президента України, який ЩЕ не перейшов червоні лінії, хоча ВЖЕ і став на слизьке, краще залишитись дома. Кращого приводу для Путіна запропонувати недосвідченому, але популярному українському колезі «забезпечити конституційний лад» годі й шукати. Для Заходу заклики скинути главу держави, який лише півроку тому виграв абсолютно чесні, конкурентні та демократичні вибори з більш ніж переконливим результатом і досі користується нечуваною популярністю серед українців, – будуть однозначно потрактовані як заколот, а не революція.
По-третє, основою протесту має стати боротьба за СВІЙ наратив, а не проти конкретних особистостей. Ми маємо максимально чітко артикулювати спільні вимоги. Якщо ми проти «формули Штайнмаєра», а фактично – початку імплементації Мінських угод, ми повинні запропонувати добре продуману альтернативу. Ми маємо виграти у влади інтелектуальний батл: наша концептуальна відповідь на питання, що робити з Донбасом, має бути переконливішою та послідовнішою за ілюзію швидкого миру, яку просуває влада.
По-четверте, ми маємо нагадати владі, що сувереном в Україні є не президент (і навіть не преЗЕдент із захмарним рейтингом), не парламент, не уряд, а саме український народ, WE THE PEOPLE OF UKRAINE. Теоретично це означає всі громадяни України, але на практиці – як і під час виборів – тих, хто має свою позицію і готовий активно її відстоювати. Можливо, нас наразі меншість, втім цей парламент також обрала меншість українських виборців (у голосуванні 21 липня 2019 року взяли участь 49.24% осіб, які мають право голоса), але від цього ніхто не ставить під сумнів легітимність законів, які приймає Верховна Рада IX скликання. Питання повернення окупованої частини Донбасу, умов та плати за її реінтеграцію в Україну, є справою всього українського народу, а не тільки глави держави. Відповідно, ми маємо вимагати, аби рішення щодо Донбасу ухвалювалось після широкого публічного обговорення усіх можливих варіантів та, можливо, винесення їх на всенародний референдум (благо, для ЗЕ-влади, яка декларувала народовладдя як один зі своїх пріоритетів, немає жодної пробеми ухвалити новий конституційний закон «Про всеукраїнський референдум»).
По-п‘яте, в силу причин, викладених у п. 4, ми маємо позиціонувати наш протест як захист Конституції України, бо п. 11 Других мінських угод, які заходився виконувати Зеленський, передбачає. (цитую): «Проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової Конституції, яка передбачає ключовим елементом децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів)». Зміна Конституції – в компетенції народу України, а не Презедента Зеленського. Цей наратив максимально легітимізує наш протест. Напроти, наратив «Зелю -геть!» засвідчить нашу політичну інфантильність та делегімітизує всю акцію та її цілі.
Давно мрієш про нову машину?
Завітай в SDetailing – і забирай свою наче з салону.
Ми пропонуємо:
Полірування авто
Полірування фар
Полірування декоративних вставок салону(демонтаж-монтаж)
Полірування колісних дисків
Хімчистка салону
Поклейка вінілових та антигравійних плівок
Часткове полірування кузова(полірування царапин)
Антихром
Займайтеся своїм життям, а не своїм авто👌🏻
Телефон для запису,та консультації:
📱 0(95) 93 91 304
📱 0 (73) 206 24 37
По-шосте. Майдан має чітко позиціонувати себе по відношенню до опозиційних політиків. Ми маємо розуміти, що «акція без партійних прапорів» – утопія. Оскільки питання Донбасу за означенням політичне, участь політичних партій (та їхніх лідерів) в протестах проти повзучої капітуляції є природною, ба навіть бажаною. Воднораз слід уніикнути стратегічної помилки попереднього майдану і НЕ ДАТИ ПОЛІТИКАМ УЗУРПУВАТИ СЦЕНУ, ВСТАНОВИТИ НАД НЕЮ МОНОПОЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ. Часи змінилися: тепер опозиційні політики – наші попутники і союзники, а не ми їхні. Саме тому мене дуже потішив склад підписантів «Заяви про започаткування руху опору капітуляції». Саме такий збалансований громадсько-політичний орган (саме громадсько-політичний, а не навпаки!) має взяти на себе відповідальність за акцію та керівництво протестом!
По-сьоме. Від самого початку Рух опору капітуляції має почати важку, але конче потрібну дискусію про візію майбутнього України. Тільки позитивний порядок денний і тільки максимально відверта та інклюзивна дискусія про нього дасть шанс поборотись не лише ПРОТИ капітуляції, але й ЗА змістовне майбутнє. ІКЛЮЗІЯ та КОНТЕНТНІСТЬ мають стати двома принципами вироблення майбутнього. Тільки народжена спільними зусиллями переконлива та приваблива візія майбутнього України дозволить цьому Майдану не лише щось зупинити чи когось погнати, а й нарешті завершити вічно незавершену українську революцію, яка раз-у-раз змушує нас виходити на майдани. І ми будемо приречені виходити на них знов і знов, допоки не народимо це майбутнє.
А тепер – всі на Майдан! Як же я вам по-хорошому заздрю
