Щоби діти росли щасливими, готуймо щасливих вчителів

Можливо, якщо всі ініціативи з пошуку нової парадигми освіти в нашому суспільстві звести до однієї тези, це б звучало так – головне, щоби дитина виросла щасливою, пише Українська правда. Життя.

Пам’ятаю, як ми, створюючи альтернативну школу 6 років тому, самі були в шоці від власної сміливості, коли записали в декларацію цінностей школи, що головною місією школи є формування не конкурентоздатної та успішної, а перш за все щасливої людини.

Тоді ми були одні з перших, хто голосно це декларував.

Більшість дивилась на нас, як на хворих, якщо не сказати, як на злочинців.

Потрібно було кожному доводити, що така позиція не тільки має право на існування, але й найбільш актуальна в сучасному світі.

Зараз же, на щастя, щастя дитини, перепрошую за каламбур, поступово займає центральне місце в освітніх парадигмах більшості нових шкіл, що створюються, і практично всіх освітніх громадських ініціатив. І навіть в концепції освіти від Міністерства освіти та науки.

І що мене особливо тішить, що є розуміння, що, по-перше, дитина не може стати щасливою колись потім, по закінченню школи, якщо вона не є щасливою зараз, і по-друге, дитина не може бути щасливою, якщо навколо неї немає щасливих дорослих – батьків та вчителів.

Що ж таке щастя, і звідки воно береться?

З моєї точки зору, щастя – це стале переживання радості, яке супроводжує людину – автора свого життя.

А такий стан авторства досягається лише через розвиток власної емоційної сфери. Тобто через тотальну творчість. Творчість, творчість, ще раз творчість!

Ще один аспект розвитку емоційної сфери – практика співчуття іншим. Тобто практика емпатії.

Приємно, що зараз в Україні незалежно одна від іншої створюються освітні громадські ініціативи, які спрямовані саме на ці цінності. Навіть якщо при цьому вони називають ці цінності різними словами.

Євген Лапін,  співзасновник альтернативної школи “Скворечник”, спеціально для УП.Життя