«Він бував у наших краях і ходив нашими стежками»

“Релігія — це не знання про Бога. Релігія — це зустріч із Богом. І така зустріч може бути лише особиста”, – казав блаженної пам’яті Верховний Архієпископ-емерит Любомир Гузар.

31 травня весь Світ сколихнула сумна звістка про смерть Блаженнішого Любомира Гузара. А вже 5 червня відбулося погребіння Кардинала у крипті Патріаршого собору на Лівому березі Дніпра. Цього дня прозвучала його остання лебедина пісня вустами Блаженнішого Святослава…Це була людина-епоха, яка словом, без зорового контакту могла торкнутись кожного. Саме цю рису в день прощання влучно підкреслили його племінники словами: «…не треба довго говорити, щоби щось мудрого сказати».

Мало хто знає, що Блаженніший  бував на Коломийщині, зокрема в Сопові, про що згадав в одній зі своїх розповідей на схилі літ. Як не дивно, та ця історія з минулого крізь призму віків продовжувала жити і врешті знайшла свій відбиток в майбутньому.

Життя часто розкидає нас по нових незвіданих куточках, залишаючи після всього лише крихту теплого спомину. Недільна літургія 9 серпня 2015р. в церкві Покрови Пресвятої Богородиці с.Сопова розпочалася зі співслужіння пароха села – о. Олега Ткачука та о. Рафаїла Стефурака.

Приємним візитом порадував о. Рафаїл, завітавши до рідного села з Києва, де вже 15 років поспіль служить в монастирі св. Василія Великого. Священик здивував не менш приємною звісткою, розповівши, з якою метою приїхав до Сопова. Зі слів о.Рафаїла, йому випала велика честь донести слово Верховного Архиєпископа Любомира Гузара до парафіян.
В 2011 році Архиєпископ пішов на спочинок, передавши уряд УГКЦ в духовну опіку своєму наступнику Блаженнішому Святославу Шевчуку. В 75-річному віці емерит залишився жити недалеко від Києва, в с. Княжичі. Свій будинок покидав рідко, зате ніколи не відмовляюв у візитах гостям. Так о.Рафаїлу випала можливість поспілкуватися з Любомиром Гузаром, який сам запросив священика на зустріч. Власне, про нього Архиєпископ дізнався від однієї з журналісток, яка напередодні, записуючи інтерв’ю, розповіла, що настоятель Василіанського монастиря – виходець з Сопова. З розмови стало відомо, що покійний дядько та тітка Любомира Гузара були тісно пов’язані з цим місцем. Більше того, виявляється, що о. Іван Грабовецький, який служив в селі з 1937(36)-1947 pp. є дядьком самого Архиєпископа. Натомість Анна Грабовецька, дружина священика – рідна сестра матері Кардинала. Зусиллями отця Грабовецького в селі збудовано й освячено будинок «Просвіти». Блаженніший розповідав, що дядько завжди згуртовував людей до спільної праці і навіть сам брав у ній активну участь. Будівлю спорудили швидко, одну з найбільших стін приміщення отець тинькував власноруч. З 1942-1943 рр. протягом цілого літа Любомир Гузар разом з сестрою Марією перебував у Сопові. Предстоятель розповів про моменти, які постають в його пам’яті при найменшій згадці про село. Тоді він пригадав річку Сопівку, таку широку й розлогу. Сюди вони з дядьком ходили купатися, разом ловили рибу й раків. Юним хлопчиком він часто бував в храмі Сопова на літургіях, які відправляв дядько. Кілька років потому вранці, на третій день Великодніх свят у Світлий Вівторок, перед Святою Літургією священика затримали й вивезли органи НКВС. Згодом отця ув’язнили терміном на 10 років. Бачивши суворі тогочасні умови і незламну віру парафіян, Блаженніший запевняв, що саме та атмосфера в храмі Покрови Пересвятої Богородиці с.Сопова стала в основі його подальшого шляху. Ще тоді, будучи зовсім юним, Любомир вирішив, що присвятить своє життя служінню Богові. Зі сльозами на очах він згадував і шкодував, що вже не зможе відвідати цього місця знову, адже здоров’я не дозволяло мандрівки далекою дорогою.

29 травня 2016 р., Марія Рипан – племінниця Блаженнішого – відвідала Сопів, привізши із собою частинку Любомирової душі, яку він помістив у рядки вдячних слів свого листа. В присутності численного духовенства правлячим архиєреєм Коломийсько-Чернівецької єпархії Василем (Івасюком) була відправлена Божественна Літургія. Відтак п.Марія виявила бажання побувати й в інших місцях, що зв’язані з Любомиром Гузаром, зокрема на могилі його дядька в м.Коломия (кладовище «Монастирок»). Того ж року в Сопові увіковічнили лист-звернення Любомира Гузара в пам’ятних дошках, що прикріплені на одній зі стін храму.

Треба ж, як цікаво переплелись між собою обставини. Мабуть, це воля Всевишнього зволила поновити давні зв’язки, оскільки дуже важливо, що такий клаптик історії все ж віднайшов своє місце.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.