У холодному темному закутку, скручений у тугий клубочок, причаївся Страх. Знаходився він там доволі довго, тому руки й ноги в нього вже позатерпали. І вирішив Страх розім’ятися. Спершу випростався на ноги, тоді потягнувся та вивільнив свої довгі руки з тонкими пальцями. З цікавістю оглянувся довкола та через темряву його очам важко було на чомусь зосередитися. Повільно пересувався Страх у просторі, чіпляючись руками за предмети, щоб не втратити рівновагу та не впасти. Раптово наткнувся на щось тепле, м’яке й живе… Людина.
Здивовано нахилився до неї та прислухався до рівномірного дихання. Несподівано Людина поворухнулася і Страх налякано відстрибнув в сторону. Розгублений постояв трохи. Наче магнітним полем притягувало його назад, до неї. Навшпиньки підійшов ще раз. Нахилився. Прислухався. І збагнув Страх – поряд з цією істотою йому вже не самотньо. Спочатку ще не зовсім сміливо присів поруч. Не відчувши жодного опору, вкрай знахабнів та ліг збоку. А тоді міцно стиснув у своїх обіймах. Людина прокинулась й відчула на собі тягар чогось зайвого. Проте скільки не вертілась, а звільнитися зі сталевих обіймів не могла. Відтоді ця пара нерозлучна.
Тіна
