ПЕРШІ ХРАМИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ КОЛОМИЇ

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

 -12-

ПЕРШІ ХРАМИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ КОЛОМИЇ

Першорядне значення в житті давніх коломийців посідала християнська Церква – громада християн, яка мала звичай називати себе католицькою (всесвітньою) і запроваджувати інституції, покликані оберігати тут  достовірність Ісусового вчення. Християнство наших предків відзначалося своєрідною євангельською глибиною, було одним із найкращих способів втілення Христової науки. Однак, майже до початку Нового часу, християнські церкви й монастирі в Коломиї розвивалися повільно і з перервами, бо християни жили незалежними одна від одної спільнотами, розкиданими по території міста та його околиць.

Слід пам’ятати й те, що фактично до 1596 р. в Україні існувала церква візантійського обряду, яка не підпорядковувалася папському престолові. З прийняттям Берестейської унії (1596) подекуди її стали називати уніатською. Львівська єпархія, до складу якої тоді входила і Коломийщина, приєдналася до унії лише 1700 р. за єпископа Йосипа Шумлянського. 24 лютого 1807 р. папа Пій VII видав буллу про відновлення Галицької митрополії. Відтоді уніатську церкву в Галичині стали називати греко-католицькою.

Переконаний, що у складних взаємовiдносинах двох типiв європейської цивiлiзацiї – захiдної (католицько–протестантської) i схiдної (греко–православної) – наше місто (принаймні, до поч. ХХ ст.) прагнуло до поєднання обох традицiй у живу соцiально-полiтичну i культурну синтезу.  Адже відомо, що міське суспiльство попри всi перепони часу залишалося вiдкритим, здат­ним толерувати i органiчно iнтеґрувати здавалося неприйнятнi для православ’я соцiально–культурнi явища. Навiть у кульмiнацiйнi моменти боротьби з місцевими поляками русини демонстрували, що вони протистоять не захiднiй (латинській) цивiлiзацiї, а агресивним намаганням поневолення з боку найближчих сусiдів. У місцевої української людности залишалося два шляхи: зберігати вірність традиціям православної Церкви, налагоджуючи співжиття католицької і православної громади, як це було у Коломиї, чи асимілюватися або бути витісненим новою релігійною громадою, як це було, наприклад, у Львові.

Вперше католицький храм фіґурує в документах як монастир Діви Марії отців–домініканів, які, разом з католицтвом, ширили полонізацію. Його було засновано у 1246 р., а 1413 р., на місці старого храму, польський король Владислав Яґейлло заклав нову чернечу обитель (в південно-західній частині міста, над Прутом). Вона, на думку Леопольда Вайґеля, була своєрідним форпостом поширення польського впливу на Угорщину. У 1589 р. монастир, разом з Коломиєю, спалили татари. Однак, вже 1595 р., на ґенеральній капітулі Ордену у Валенсії вирішено, що коломийський монастир, поряд з іншими, переходить до компетенції Руської провінції святого Яцка. Новий домініканський монастир збудували приблизно 1627 р.  Рештки цієї обителі виявили 1875 р. під час будівництва сучасної ратуші й маґістрату. Її основні приміщення стояли там, де нині парафіяльна церква св. арх. Михаїла. На сході було монастирське кладовище. Згодом, після ліквідації ордену домініканів у 1788 р., монастир закрили, а його приміщення передали маґістрату. В 1855 р. на місці монастиря й збудували парафіяльний греко-католицький храм.

Мало відомо і про францисканців, які активно поселялися у Галичині і вже у 1345 р. мали окремий вікаріат Русі. До його юрисдикції належав і чернечий дім отців–францисканців у Коломиї.

Осібне місце в церковній історії міста посідала римо–католицька парафія Діви Марії, центром якої був, посвячений перед 1353 р., костел.

Коли ж спорудили перший храм візантійського обряду в Коломиї, поки що встановити не вдається.

Відомо, що рівнозначним з відновленням Галицької православної єпископії, Михайло Грушевський вважав призначення намісником львівських, галицьких, кам’янецьких, снятинських і коломийських округів Я. Гдашинського з правом візитації церков і створення архимандритства. Вже у 1530 р. православні міщани отримали дозвіл заснувати монастир. Можливо, про цей монастир йшлося у покрайніх записах «Тріоді Цвітної», які засвідчували передачу цієї богослужбової книги до Коломиї: «Сію книгу глаголемную Тріодь Цвітную, предал до монастиря коломийського Благовіщення Пресвятой Богородиці до храму отцу Венедикту Ступницкій ігумен богословский львовский за своє отпущеніє гріхов 1687 року».

Коломийський монастир (заснований 1610 р.) належав до відомої обителі православ’я – Манявського скиту, а поруч нього знаходилася зведена у 1587 р. Благовіщенська (помилкова назва – Спаська) церква з дзвінницею, яка збереглася до наших днів. Коломийський Благовіщенський монастир згадується й в реєстрі православних ігуменів від 1724 р. (правда, вже 1744 р. його ліквідували).

Пам’ятаймо: Благовіщенська церква пережила реставрації 1648 і 1767 рр., перебудову 1845 р., однак зберігає і сьогодні первісний стан. Насправді, дерев’яна українська церква Благовіщення Пречистої Діви, а також цвинтар поблизу неї, була збудована 1751 р. і містилася на території, де свого часу містився кінотеатр ім. М. Ірчана. Після того, як церква у 1830-х рр. згоріла, цвинтар і навколишні ґрунти стали поступово занепадати і згодом, як наголошує сучасник, «через неувагу  русинів нехристи цілком обсіли цей ґрунт». З тих причин, стараючись привернути увагу коломийців до того місця, «де наші праотці стілько добра від Бога випросили», «де колись Богові Русь славу віддавала, а нині в ХІХ столітті, бур’яни ростуть», як писала коломийська ґазета “Руская Рада”, в 1909 р. там поставили кам’яний хрест, на якому зберігся напис: «Сей хрест поставлено на місці старої церкви (з 1751 р.) Благовіщення Пр[ечистої] Діви в серпни 1909», але згодом його перенесли на цвинтар на нинішню вул. Карпатську. Правдоподібно, що починаючи від 1818 р. монастирська церква на т. зв. Монастирку (на місці колишнього монастиря на нинішній вул. Карпатській) має назву Благовіщення Пресвятої Діви.

Давню історію має вже згадана парафія та церква св. архистратига Михаїла. Можливо, храм був збудований у XVI–XVII ст., однак відомостей про це нема. Знаємо, що, принаймні, напровесні 1730 р. він був головною руською церквою в Коломиї. Прихід церкви складали, здебільшого, коломийські містяни та мешканці довколишніх сіл. Парафіяльні метричні книги засвідчують, що парохом був Павло Филипович, його співслужителями – українські священики Іван Чернятинський (можливо, з с. Чернятина), Григорій Сопівський (мабуть, з с. Сопова); а парафіянами – коломийці з прізвищами Шепетюк, Лехник, Шаманович, Яремчук, Залуцький, Кичак, Левицький, Зозуляк, Хом’як, Дашкевич, Гринюк, Кукурба, Слободян, Стадниченко, Пазюк, Абрам’юк; прізвиськами – Пастух, Старець, Міняйлюк, Мельник, Тесля, Тихий, Ходак, Коваль, Винник, Римар, Маляр, Ткач, Пахолок; чужинці – Циган, Словен, Москаль; селяни – з Воскресінців, Ключева, Сопова, Перерова, Чернятина, Балинців; містяни – з Коломиї, Калуша, Хотимира, Самбора, Винників (?) та ін. Ці відомості заперечують поширене твердження Володимира Грабовецького, що коломийську парафію св. Михаїла  в 40-х рр. XVIII ст. складало тільки 20 осіб.

Стосовно ж побуту тогочасного духівництва, то священик, як стверджують дослідники, «своєю інтеліґентністю і товариським положенням дуже мало різнився від селян. Разом працював з ними в полі, разом увечері йшов до корчми, разом пив і бився, разом гуляв на весіллях, разом сумував на похоронах». Така тенденція очевидна і для Коломиї, адже, як правило, більшість містян була римо-католиками або юдеями. І все ж, містянам були ближчі традиційні західноєвропейські цінності, а тому, як стверджують, «українець з Коломиї міг легше порозумітися з поляком з Ряшева, ніж із росіянином з Воронежа». Вже згодом сучасники про них казали, що, греко-католики мали православне обличчя, римо–католицьке громадянство і просвічену австрійську душу.

Першорядне значення для коломийців християнські храми завжди мали ще й тому, що у них зберігалися метричні книги – важливе історичне джерело перших, офіційно задокументованих, прізвищ коломийців. ©

Пояснення термінів:

Домінікани (Ordo praedicatorum) – члени чернечого ордену в Римо-католицькій Церкві, який заснований Домініком де Гусманом (бл. 1170–1221 рр.), чорним каноніком із Кастілії в Еспанії. Формально затверджений папою Гонорієм ІІІ у 1216 р. Головні завдання – проповіді мандрівників, а з 1231 р. Ордену доручається інквізиція. В Галичині перший домініканський монастир засновано в 1238 р.

Францисканці (або мінорити Ordo fratrum minorum – OFM) – члени католицького чернечого ордену (спочатку братства), заснованого Фрациском Ассизьким (1182–1226 рр.) в Італії у 1207–1209 рр. Францискани жили не в монастирях, а серед мирян, займалися благодійністю. У 1223 р. Орден затвердив папа Гонорій ІІІ. Завдання: пробудження народної набожності й наукова праця, вимога абсолютної бідности.

Детальніше рекомендую прочитати:

Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси з історії Коломиї. Вид. друге. Коломия: Вік, 2016. С. 98–101. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8707

Іван Монолатій. Цісарська Коломия. 1772–1918. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. С. 91–94. https://toloka.to/t28996

Хрестоматія з історії Коломиї; упор. І. Монолатій. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. С. 40–55. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9994

 (Далі буде)

Ілюстрації з відкритих джерел інформації