ТЮТЮН, СІЛЬ, ШТЕМПЕЛЬ І ШКОЛА: КОЛОМИЯ В ПЕРШІ РОКИ АВСТРІЙСЬКОГО ВРЯДУВАННЯ

Іван Монолатій

почесний громадянин Коломиї, професор

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

-15

ТЮТЮН, СІЛЬ, ШТЕМПЕЛЬ І ШКОЛА:

КОЛОМИЯ В ПЕРШІ РОКИ АВСТРІЙСЬКОГО ВРЯДУВАННЯ

Як відомо, після першого поділу Польщі, Галичину австрійські війська зайняли у червні 1772 р. Згідно з новим адміністративним поділом 1781 р., Коломия увійшла до Станіславського округу Королівства Галичини та Володимирії з центром у Львові. Однак лише на короткий час Коломия частково втратила свої колишні функції повітового центру – у 1815 р. створили окремий Коломийський округ.

Урядовий декрет від 13 травня 1784 р. надавав великого значення колишнім королівським містам, до складу яких віднесли наше місто. Однак лише теоретично коломийські містяни звільнялися від панщинязних повинностей, а міський устрій почали формувати подібно до населених пунктів Австрійської імперії. Адміністративна влада, як і раніше, належала маґістратові, вибори до якого проводилися з дозволу старости і в його присутності. Порядок виборів та судочинства визначав власник міста (з 1772 до 1788 р. – Еварист Анджей ґраф Куропатницький, каштелян буський і белзький, кавалер орденів Білого Орла і св. Станіслава, академік краківський і замойський; з 1789 р. – Мишко Рафал ґраф Холоневський, дідич і кавалер ордену св. Станислава).

Представників українського населення в міському управлінні майже не було. На керівні посади обирали переважно поляків та євреїв, а деколи – німців і австрійців. В 1773 р. війтом Коломиї був Коречновський, а бурмистром – В. Піскозуб.

У 1787 р. Коломия разом з прилеглими селами перейшла у власність Австрійської держави. У нових політико-адміністративних умовах уряд Австрії, для якого економічна доцільність східних провінцій була одним з першочергових державних завдань, розпочав упорядкування старих і будівництво нових шосейних шляхів та прокладання поштового зв’язку. Для цього в 1790–1815 рр. збудували дорогу з твердим покриттям від Стрия до Станиславова, Коломиї, Кут, Снятина, Чернівців. За австрійських часів еконономічне життя Коломиї стало впорядкованішим.

Це, сказати б, «дорожня карта» перших років австрійського врядування у Галичині й зокрема у нашому місті.

Набагато цікавішими є сюжети, пов’язані з життям Коломиї наприкінці XVIII ст. Адже відомо, що нова, австрійська, влада наштовхнулася у Коломиї на вже поруйновані залишки замку, окремі оборонні вали, невпорядковані вулиці середмістя з дерев’яними будинками, великою незабудованою площею з ратушею посередині. Серед містян переважало ремісниче населення. Свідчення цьому – назви деяких коломийських вулиць напередодні приходу австрійців: Гарбарська, Цегельняна, Фірманська, Боднарська, Фарбярська, Кравецька, Млинська, Ткацька, Мулярська, Шклярська, Рибацька, Шевська, Пекарська, Різняна, Столярська. В подальшому, у місті наприкінці XVIII ст. – 1840-х рр., згідно з припущеннями коломиєзнавців, могло бути приблизно 74 вулиці.

Хоча зауважу, що перші картографічні зйомки Коломиї, що їх здійснили австрійські військові картографи у 1779–1783 рр., прямо відкидають цю гіпотезу, натомість відкриваючи відомості про тогочасні коломийські храми (в р-ні сучасних вулиць Криничної, Й. Сліпого, Карпатської чи пологового будинку), середмістя (в межах сучасних вулиць Т. Шевченка, І. Мухи, С. Височана, Пекарської, Переяславської, пл. Відродження), а також потік (верхня межа якого починалася в р-ні середини сучасного просп. В. Чорновола; униз він перетинав сучасну пл. Т. Шевченка, вул. М. Грушевського, а далі до нижньої межі – р-ну вулиць М. Верещинського і Гетьманської), для подолання якого тут були кілька мостів (в р-ні сучасних вулиць В. Стуса, Л. Вайгеля, М. Залізняка).

Так чи сяк, у Коломиї на 1786 р., згідно зі згаданими у попередньому матеріалі «переписами душ», тут нарахували 647 будинків, а населення міста становило 3 тисячі осіб – ймовірно, виключно християн – римо- і греко-католиків (чи бралося тоді до уваги юдеї, досі історики не встановили). Додамо ще сюди й євреїв-коломийців – у 1765 р. в Коломиї  було 1072 євреїв. Тож населення Коломиї останніх трьох десятиліть XVIII ст. могло становити приблизно 4 тисячі осіб.

Тогочасна Коломия не мала свого «привабливого» обличчя. Адже, як свідчать тогочасні офіційні державно-бюрократичні довідники, так звані «шематизми», що їх почали реґулярно оприлюднювати австрійські чиновники, Коломия кінця XVIII ст. могла б «похвалитися» лише складом тютюну, присутністю у місті службовців «Яблунівської соляної інтендатури», а також кількома вчителями. Для ілюстрації цього, я навмисне використаю дані шематизмів 1792, 1796 і 1799 років (інформація про інші роки кінця XVIII ст. вже доступна для дослідників, хоча й повторює відомості).

Відомо, що слово «куріння» утвердилося у вжитку лише упродовж XVII ст., хоча лише у XVIII ст. тютюн стає свідченням міської культури. Коли куріння стало звичкою для коломийців, сьогодні, мабуть, точно не скаже ніхто. Фактом залишається те, що 1792 р. австрійські чиновники зафіксували наявність у Коломиї складу тютюну. Його управителем був якийсь Йоґанн Унґель. Його помічниками були вахмістр Максиміліян Шмідт, писарем – людина з «пишною» титулатурою – Бонавентура де Абданк Бялобжеський, помічником вахмістра – Ґеорґ Рапп. 1796-го перелік службовців цього тютюнового складу не надто змінився: управитель, писар і помічник вахмістра були ті ж самі, а от вахмістром вже був Йоґанн Росс. Через три року, 1799-го, все змінилося: управителем складу став Йоґанн Рош, вахмістром – Бонавентура де Абданк Бялобжеський, писарем – Йоґанн Ґеорґ Бланк. Як бачимо переважають тут ґерманізовані чи польські прізвища, що, інколи, свідчать про збіднілу польську шляхту, а в цілому – присутність у Коломиї на «керівних» посадах німців і австрійців, або ґерманізованих чехів. Мабуть, склад тютюну в нашому місті був свідченням, по-перше, такої собі монополії держави на куріння, а, по-друге, що у Коломиї (як і в інших європейських містах того часу) був такий собі замкнений процес – нарізання тютюнового листя, набивання люльки і, звісно, куріння (а найперше – купування тютюну). Згадаю ще й те, що продавцями тютюну в тодішній Коломиї були єврейські торговці, котрі уособлювалися Авраамом і Шломо Крігсґаберами, Моше Левом, Моше Гоніком, Йосифом Шренком і Фейвлем Гершлем.

Про те, що сіль була складовою, хоча й опосередкованою, частиною історії Коломиї відомо вже багато. Адже, згідно з імператорськими патентами від 1773, 1778 і 1786 рр., спрямованими на одержавлення солі, соляні копальні перейшли з приватної власності в державну.  Відтак на початку австрійського врядування, як і в наступні роки, в нашому місті розмістилося представництво «Яблунівської соляної інтендатури». Вперше про нього згадує шематизм 1796 р.: інтендант – Йоґанн Гоффманн, маркшейдер – Франц Міттіс, канцелярист – Леонард Фішер. Через три роки персональний склад змінився: посада інтенданта була вакантною, були 2 маркшейдери – перший – Франц Міттіс і другий – Емануель Рудольф, а також канцелярист – Йоґанн Кульчицький. Імовірно, що службовцями тут були переважно німці або австрійці, а от українцем міг бути канцелярист (хоча, знову ж таки, ним міг бути збіднілий польський шляхтич). Не переконаний, що така «соляна» установа була свідченням того, що міська кулінарна культура воліла солі як консервант чи приправу. Йшлося про наведення елементарного порядку в царині одержавлення цього промислу, адже видобувати сіль продовжували в околицях якщо не Коломиї, то кількох перших населених пунктів коломийської Гуцульщини, а тому нова влада мусила встановити свій контроль і облік цього стратегічного товару.

Своєрідним «вписуванням» Коломиї у загальноімперський обшир було й те, що у нашому місті з 1799 р. зафіксована була так звана «Штемпельна установа». Її єдиним працівником був штемпельмейстер Антон Шаубе. Йшлося, фактично, про початки коломийської поштової служби.

Ну і, звісно, як без вчителя, яким «школа стоїть», як казав наш класик? І тут є чимало питань. Найдавнішими освітніми закладами Коломиї, де навчали грамоти та книжкової мудрості, були парохіяльні школи при католицьких та православних церквах і монастирях, а пізніше – церковні братства. Завдяки цьому коломийці мали змогу отримувати елементарні поняття грамоти і долучитися до здобутків європейської цивілізації – граматики, риторики, діалектики, арифметики, астрономії, геометрії та музики.  Однак середня і вища освіта залишилася для багатьох наших предків цілковитою terra incognita. Знаємо лише, що коломиєць Іван Григорович (який є першим офіційним «коломийським» студентом в університетах Європи) згадується в списках Яґейллонського університету у Кракові у 1424 році. До того ж, у XVI–XVIII ст. у Коломиї, як і в усій Галичині, більшість населення була неписьменна.

Перша офіційна згадка про існування в Коломиї школи, як стверджує мій сучасник Володимир Бойцан, належить до 1778 р., коли тут заснували початкову німецько-єврейську школу. Той же історик додає, що лишень через дев’ять років – у 1787 р. існували школи при костелі та синаґозі, а німецьку тривіальну школу зав’язали аж 1790 р. Натомість упродовж 1792–1799 рр. в Коломиї при «міській школі» вчителями були Йоганн Заславський (1792) і Ґеорґ Гайніш (1796, 1799). В «німецько-єврейській» школі вчителями були якийсь пан Дорнбах (1792, 1796) і Й. Ферлес (1799). Саме з цього часу – австрійського врядування Коломиєю – початкова і середня освіта стає важливим чинником міського життя. Адже ще у 1910-х кількість так званих «анальфабетів», тобто неписьменних, у Коломиї становила 26,3% (для порівняння – у Галичині й на Буковині серед 11-20 річної молоді зафіксували 14,3% неписьменних поляків і 39% українців).

Тож підсумком перших десятиліть управління Коломиєю австрійською владою стала така собі різностороння квадриґа – тютюн, сіль, штемпель і школа. Про міське самоврядування ще не йшлося. ©

 

Пояснення термінів:

Абданк (з нім. досл. «(ми) вдячні тобі») – родовий герб кількох польських, литовсько-білоруських чи українських шляхетських родів.

Вахмістр – тут: службовець мір і ваг.

Інтендант – тут: управитель, керівник.

Маркшейдер – гірничий інженер; тут, вочевидь, керівник видобутку в копальні.

Шематизм – список осіб та установ, довідник.

Штемпель – пристрій, що використовується поштою для отримання ручним чи механічним способом штемпельних відбитків, котрі використовують для гасіння знаків поштової оплати, а також контролю за маршрутом, інколи – контролю за перебуванням у подорожі.

 

Детальніше рекомендую прочитати:

Schematismus für die Königreiche Galizien und Lodomerien. Lemberg, 1792. S. 111, 143, 146.

Schematismus für die Königreiche Galizien und Lodomerien. Lemberg, 1796. S. 75, 119, 131, 182, 189.

Schematismus für das Königreich Ostgalizien. Lemberg, 1799. S. 80, 138, 148, 204, 214.

Іван Монолатій. Цісарська Коломия. 1772–1918. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. С. 15–16, 23–28. https://toloka.to/t28996

Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси з історії Коломиї. Вид. друге. Коломия: Вік, 2016. С. 123–125, 129–130. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8707

 (Далі буде)

Мапа Коломиї  – з сайту www.mapire.eu

https://mapire.eu/de/map/firstsurvey-galicia/?bbox=2786650.4595030863%2C6194515.76371773%2C2788158.8964831512%2C6194993.4951445125&map-list=1&layers=osm%2C144

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.