ЯК ЛЬВІВ’ЯНИ СТАЛИ КОЛОМИЙЦЯМИ: ПОЧАТКИ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ

Іван Монолатій

почесний громадянин Коломиї, професор

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

-9-

ЯК ЛЬВІВ’ЯНИ СТАЛИ КОЛОМИЙЦЯМИ:

ПОЧАТКИ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ

У XV–XVI сторіччях середньовічна Коломия, яка доти була містом переважно з русинсько-польським населенням, чи не вперше стала рідною домівкою для «інших», головним чином, так званих «нехристиянинів», котрі поволі ставали повноправними містянами. З того часу ці «чужі» або «інші свої» провадили свій етнічний бізнес у Коломиї, ідентифікували себе з нею, закладали підвалини міжетнічних взаємин, міцно переплетених як діалогом, так і суперечностями.  Вже згодом, через два століття по тому, невідомий спостерігач запише: «Здається, нема більшого міста на Русі як Коломия над річкою Прутом, де була б така сила торговельного люду з різних сторін і країв. Тут можна побачити волохів, угрів, поляків, греків, московитів, вірменів, жидів, циганів, турків, литовців. Видається тут вавилонське скопище торгівців з цілого світу – і так день в день, рік в рік».

Як і коли євреї з’явилися у Коломиї, документально встановити сьогодні неможливо. Перші сини і доньки Мойсеєвого народу могли опинитися у нашому місті ще в його літописну добу, в часи Галицької Руси.

Однак вперше про присутність у Коломиї єврея збирача податків (який ще й торгував рибою) свідчили документи 1466 р. (повторно підтверджені 1469 р.), коли каштелян подільський, снятинський і коломийський Михайло Бучацький віддав копальні солі в Коломиї Шимшону з Жидачева (Samson Iudeus v. Zydaczow Theloneator), хоча перші документальні згадки про євреїв у Коломиї відносять до 1563 р. Спорадично невідомі досі «євреї з Коломиї» згадуються в середині XVI століття у документах з Валахії і Туреччини. Там вони фіґурують як ті, котрі контролювали торгівлю на шляху до Румунії, що тоді входила до Оттоманської Порти. Найвідомішим коломийським неґоціантом у 1599 р. був львівський єврей Мордехай Єгуда.

В дослідженнях з історії євреїв Коломиї «хрестоматійним» називають 1569 рік, коли львівські євреї поселилися на околицях тогочасного міста. Як свідчив у своєму Нарисі про місто Коломию краєзнавець Леопольд Вайґель, що ґрунтував своє дослідження на втраченому нині архіві коломийського маґістрату, під час люстрації 1616 р. «євреї показали привілей, наданий рішенням любельського коронного сейму від 1569 р.»

Про який привілей власне йшлося? Найімовірніше, це були статті короля Сиґизмунда Авґуста щодо правових та економічних стосунків львівських євреїв, видані 2 лютого 1569 р. у Любліні на вальному сеймі королівства в день свята Благовіщення Пречистої Діви Марії – «від імені та з боку всіх та кожного євреїв, що живуть у межах і поза мурами нашого міста Львова». Цей привілей, як висновував визначний історик галицьких євреїв Маєр Балабан, підтвердив право тих львівських євреїв, які переселилися до Коломиї, брати участь у міських повинностях і знаходитися під міською юрисдикцією, користуватися міськими вольностями, мати право рівного з містянами голосу у вирішенні міських справ у вирішенні міських справ і право мешкати на пл. Ринок. Цікаво, що список платників податків 1569 р. свідчив, що довкола тогочасного міста мешкало десять єврейських родин – приблизно 120 осіб.

Зауважмо: приймаючи цей факт як досить умовну точку відліку в біографії коломийської єврейської громади, пам’ятаймо, що в XVI–XVII ст. Львів залишався єдиним у реґіоні містом (великі єврейські ґміни мали також Краків, Познань, Хелмно і Люблін), яке мало значну кількість євреїв, а містечка поза Львовом заселяли тільки поодинокі євреї. Мабуть таким містечком, яке не тішилося значною кількістю євреїв, і була тогочасна Коломия.  Тож, як зауважував згаданий вище історик, львівські євреї охоче переселялися до таких населених пунктів, адже там вони могли вільно провадити власні торгівлю і ремесло, не були обтяжені правами і привілеями цехів і не підлягали місцевим судам, а лише власним, львівським. А той факт, що наприкінці XVI – на початку XVII ст. польські магнати заснували низку нових і відновили деякі занепалі міста, запрошуючи до їх розбудови осадників, закладаючи єврейські квартали зі львівських чи перемишльських «еміґрантів», у випадку Коломиї був, можливо, визначальним. Адже не зважаючи на переселення таких «колоністів» до нового місця, вони й далі визнавали владу львівського рабина й залежність від львівського кагалу. Більше того, ці євреї-еміґранти і далі з’їжджалися на урочисті свята до Львова, там ховали своїх померлих, там залагоджували духовні потреби і навіть сплачували своїй «матірній» громаді податки – натуральні і фінансові.

Так тривало досить довго: певним підтвердженням «львівських» єврейських впливів у Коломиї є й той факт, що тут 1599 р. «на коморі» (митниці) «сидів» Марек Юда зі Львова (відомо, що львівські євреї, наприклад, «сиділи» й у Кам’янці – у 1599 р. якийсь Файбусьовіч, у 1623 р. – Абрагам і Давид, а у 1633 р. – Віктор). А що переважання львівських євреїв у коломийському соціумі не було винятковим, доказом цього є історія такого собі Ірша (Гірша) Мендловіча з Богуслава, який у серпні 1633 р. звільнив від усіх боргів коломийських містян Івана Горівку, Івана Пухчанка і братів Семена, Івашка і Данила Міртичів. Важливим є і той факт, що побіч того, що коломийські євреї були королівською власністю, в Коломийському повіті євреї були власністю шляхти – родини Потоцьких, яка активно підтримувала єврейське осадництво на сході тогочасної Речі Посполитої і віддавала єврейським орендарям право утримання податків.

Досі єдиними джерелами з історії першої організованої громади коломийських євреїв залишаються люстрації 1616, 1621 та 1627 рр. З першої відомо, що євреї вносили щорічно в двір коломийського старости 20 талярів, а євреї-різники (разом з християнами) 40 каменів сала. Люстраційна комісія доручила старості надати євреям місце під синагогу та цвинтаря поза межами міста, звільнивши ці земельні ділянки від оподаткування, натомість єврейська громада мусила сплачувати старості податок. Ось як про це пише Л. Вайґель: «внаслідок чого [євреї. – І. М.] повинні відбувати повинності, але оскільки перебувають під міською юрисдикцією, мають користуватися всіма міськими свободами, в міських рішеннях мають рівні права з міщанами, а також повинні жити в Ринку. Далі люстраційна комісія постановила, щоб на будівництво божниці міське староство виділило місце поблизу, а згодом відведено їм для окопища ділянку землі (власність міста), де розташовувався старий двір, аж до криниці. Цей ґрунт, як і будиночок для цвинтарного сторожа, звільнені від всіляких податків. Комісія також наказує, аби і християнська, і єврейська спільноти не влаштовували торгівлі ні на передмістях, ні на вулицях чи за млином, а лише на Ринку щоп’ятниці від полудня і в суботу впродовж цілого дня. Оскільки євреї скаржилися, що міщани забороняють їм в п’ятницю продавати на столах коріння і дрібні речі, як це робиться в інших містах, комісія наказує, аби міщани жодних перешкод їм у цьому не створювали» (переклад М. Кочержук і М. Васильчука).

А люстрація 1621 р. свідчила, що місто виклопотало для євреїв підтверджувальну грамоту, яка стверджувала, що «за євреями повинні бути збережені їх повинності і права». Таке формулювання для єврейської громади було наслідком трагічних наслідків для містян повені і набігу татарів. Згодом перепис королівських володінь 1627 р. підтвердив обов’язок місцевих євреїв надалі вносити в старостівський двір 20 талярів, а до коломийського замку – разом з християнами – 40 каменів сала. Того ж року партнером львів’янина Іцака Марковіча, який тримав мита в Снятині, Галичі та Коломиї, спільно з Ноту Галицьким, був Лазар Коломийський (значно пізніше «Коломийський», під впливом русифікації, трансформувався у «Коломойський»). Влітку 1627 р. у Грамніці поблизу Щеціна Ваад Чотирьох Земель постановив, що місцеві орендарі мусили щорічно плачувати коломийському кагалові 300 ґульденів. В ухвалі вказувалося, що перші три роки ці кошти використовуватимуться на утримання рабина, хаззана і на потреби бідних євреїв.

Правда, коломийська єврейська громада не була чисельною (у 1765 р. у Коломиї зафіксували 1072 єврея, у т. ч. 87 немовлят першого року життя, а у цілому повіті – відповідно 10987 та 734) і не належала до тогочасних центрів єврейського життя (з населенням 2 – 10 тис. осіб). Натепер не відомо з якого часу коломийські євреї перейшли з власності польських королів до шляхти. Так чи так, але з міських документів початку XVIII ст. знаємо, що вони вже належали Потоцьким. Зокрема 16 квітня 1715 р. генеральний писар Павел Беное ухвалив таку постанову: «Враховуючи знищення і занепад яток коломийських міщан, які потерпіли в цей безладний час, а також їхніх маєтків (більше єврейських, ніж бувало), постановляю […] щоб при оподаткуванні та складанні різних навантажень по оплатах, нічого іншого, лише четвертий гріш християни давали більше, ніж євреї» (переклад М. Кочержук і М. Васильчука). Ця постанова повторно підтверджувалася 28 липня 1731 р. та 15 березня 1757 р. Цікаво, що у документі 1757 р. записали, що т.зв. «податок четвертий ґрош» мусять сплачувати «коломийці польської нації». Згодом 25 травня 1771 р. коломийські містяни-християни і містяни-юдеї уклали угоду про підводи, що виїзджали з міста: 17 і ¾ припадало кагалові, а 5 і ¼ – містянам.

Найзручнішою і наймобільнішою формою економічного життя коломийських євреїв була посередницька торгівля худобою з Молдови і Валахії та солі з Галичини, а також збіжжям, воском, медом і жиром. Так наприклад у 1786 р. коломийський неґоціант Лейзор Ляйбль отримав право на торгівлю цими товарами на суму 200 тисяч флоринів. Наприкінці XVIII ст. євреї-коломийці побіч торгівлі, купецтва й корчмарства, диверсифікують свій бізнес, продаючи деревину, добуваючи соду, виготовляючи поташ та продаючи тютюн. Зокрема знаними у той час були продавці тютюну Авраам і Шломо Кріґсгабери, Моше Лев, Моше Гонік, Йозеф Шренк та Фейвль Гершль. Власне останній з цього переліку коломийських тютюноторговців був суперечливою фіґурою на тлі місцевої єврейської громади. У серпні 1784 р. розголосу набрала справа його доносів про таємні весілля коломийських євреїв, а також розкрадання коштів громади – разом із секретарем кагалу Шмуелем Ноту. В останньому їх звинуватив купець Мендель Маркусь. Коломийські євреї були й знаними лихварями – відомо про «старозаконників» Давида Венгрина і Мошка Восоновича, які у вересні 1765 р. за борги забрали волів від якогось чоловіка з Березова. Домінування євреїв у міській торгівлі не могло пройти осторонь неєврейського населення міста, а тому це спричинювало міжетнічну конкуренцію, в осередді якої лежав релігійний фактор. Зокрема 1768 р. городяни хотіли насильно вихрестити «невірного Майорка, громадянина Коломиї».

Щоправда, були й цілком несподівані випадки. Зосібна Нобелівський лауреат, уродженець Бучача Шмуель Аґнон художньо переказав цікавий епізод з можливих взаємин коломийських євреїв з ватажком карпатських опришків Олексою Довбушем, який з’явився «однієї суботи» в оселі рабина Ар’є: «Рабі Ар’є сидів у кріслі і руки омив і відпив, і над хлібом благословив Того, що дає хліб, і дав Довбушу, і їв сам. І Довбуша благословив рабі Ар’є. Після їди і пиття повернувся він зі своїми молодцями в гору. І в руці Довбуша клинок, що дав ангел смерті Довбушу. Ні вдень, ні вночі не спочине клинок. Лише із суботи в суботу в день сьомий, коли спочив Господь, як освітиться суботній вечір, покоїться клинок у руці Довбуша, тому що пролилося на нього освячене вино, коли прийшов Довбуш з суботнього вечора до рабі Ар’є, і не ворухнеться клинок, поки не мине субота». 

 

Так уперше у XVI ст. Коломия зустрілася зі Сходом. Мандрівка Народу Книги середньовічним і модерним містом тривала аж до Голокосту, який насильно вирвав з коломийської землі і забрав навіки із собою Мойсеєвих дітей. А тоді, окрім євреїв, котрі з того часу жили і творили історію своєї громади поруч з українцями і полякам, а ще й вірменами і німцями, наше місто уславилося тим, що одного разу навічно увійшло в аннали європейської історії. ©

 

Пояснення термінів:

Ваад Чотирьох Земель – центральний орган автономного єврейського самоуправління в Речі Посполитій, що діяв з середини XVI ст. до другої половини XVIII ст. Складався з 70-ти делегатів кагалів, що представляли чотири історичні землі – Велику Польщу, Малу Польщу, Червону Русь і Волинь.

Кагал – з івриту «зібрання народу». Форма самоуправління в Речі Посполитій у XVI – XVII ст. Використовувалася на позначення єврейської громади чи юдейської спільноти.

Камінь – старопольська одиниця ваги, назви походить від кам’яної частини частини жорен. Дорівнювала 12, 96 кг.

Рабин – з арамейської з упливами грецької та їдишу, буквально означає «великий», «значний», «вчитель». Духовний лідер єврейської громади, керівник юдейської громади, її духовний наставник.

Синагога – з грецької «зібрання, спільнота», івриту – «дім зборів, зібрань». Юдейський молитовний будтинок чи приміщення, де юдеї вивчають Святе Письмо і моляться Богу.

Хаззан – з івриту. Особа, котра звершує молитву в синагозі від імені тих, що там зібралися.

 

Детальніше рекомендую прочитати:

Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси з історії Коломиї. Вид. друге. Коломия: Вік, 2016. С. 95–98. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8707

Його ж. Вічний жид з Коломиї. «Українець» Мойсеєвого визнання Яків Саулович Оренштайн. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2015. С. 16–29.

Його ж. Забутий світ – коломийські євреї // Хроніка-2000. Вип. 21–22: Україна – Ізраїль. Київ, 1998. С. 145–152. http://www.ji.lviv.ua/n48texts/kolomyja.htm

Хрестоматія з історії Коломиї; упор. І. Монолатій. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. С. 30–31. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9994

 

(Далі буде)

Ілюстрації з відкритих джерел інформації

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.