ПРО МАЙЖЕ 300-РІЧНИХ “КОЛОМИЙЦІВ” ПАРОХІЇ СВЯТОГО АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

 Іван МОНОЛАТІЙ,

почесний громадянин Коломиї,

професор

-13-

Якими були «ранньомодерні» коломийці, яких вір й націй, сьогодні точно не знаємо. На таке невтішне твердження мене спрямовує думка знаного громадського діяча і педагога-краєзнавця ХХ ст. Івана Михалевського, котрий про Коломию у часи Хмельниччини писав таке: «Коломия до повстання [Богдана Хмельницького] не пристала, бо тут тоді переважав доволі сильний елемент польського міщанства, хоч між покутськими повстанцями було доволі і міщан-українців». Та й справді: давня і модерна історії Коломиї ще чекає свого сумлінного дослідника, котрий з’ясував б усі «за» і «проти» етнічної і релігійної належностей містян-коломийців, їх місце і роль в українському, польському чи єврейському міфотворенні про наше місто, і лише тоді спробував об’єктивно розповісти про ті давні і дивні часи.

А той факт, що й досі можемо опиратися лише на джерела, що їх вперше оприлюднив Михайло Грушевський, опублікувавши люстрації («королівщини») XVI ст. свідчить про суттєві лакуни в коломийському краєзнавстві.  Пригадаю, що саме у них, вперше зафіксували тих коломийців-містян (чоловіків і жінок) та їхні імена-прізвища (прізвіська), однак лише тому, що вони сплачували чинш. Тож, услід за нашим найвідомішим істориком, ще раз звернімо увагу на їхні імена і прізвища. Саме у 1565–1566 рр. ними вони ідентифікувалися як мешканці тогочасної Коломиї. Їх можна об’єднати у чотири умовні групи – за місцем проживання у самому місті і розміром сплаченого чиншу.

Перша група: Хрін Івачковський, Мартін, Ілько Антоновіч, Андрей, Марцін Дробний, Іван Воскресінський, Антонова, Панкова, Братко Яроссов, Тимко, Андрей Щесного, Антось, Яким, Олекса Голевчін, Омелянова, Санайкова, Хрінко Угрин, Іванеч Тимків, Петрова, Яч Гусечіч, Юрко Гасчін, Сечко Дяк, Онуско, Ячко Верещак, Іваніха, Іван Бель, Павел Даніловіч, Мікіта, Ігнат, Олекса, Грін Жупник, Іванко, Янко Лях, Сідор, Щесни, Прочик Гусчік (вулиця Л е л о в а)

Друга група: Анна Івахова, Сідоріха, Гаска, Марухна, Ілясіха, Іванова Заблотна, Юрко Різник, Іван Андрейович, Юргі Кушнеровіч, Ілько Гвоздецький (вулиця С н я т и н с ь к а).

Третя група: Ігнат, Васко Мельник, Роман, Кондрат, Матіс, Василь Скржесани, Васко Крупа, Андрейова, Артіс, Нєбржажни (вулиця «за Р и н к о м», за іншим прочитанням – З а р і н о к).

Четверта група: Василь Крупіч та Янко Коваль, які жили осібно від решти коломийських містян і передмістян.

До «перших» коломийських прізвищ додаймо ще й відомості про представників, які склали виробничу основу середньовічної Коломиї у згадані вище роки (причому імена й прізвиська тут переважають):

кравці – Есусек, Блоско, Чорноніс, Гриневич, Чапоніч, Хріско, Угрин, Кузьма;

шевці – Ян Сепиніч, Савка, Гричіна, Дмитро, Роберський, Левко, Гірно, Іжикович, Войтаско, Греско, Дасно, Іваско;

ковальський цех (який згуртував ковалів, слюсарів і мечників) – Болдур, Оначко, Іванко, Москал, Павло, Гавілеч, Петро Римарш, Валенті, Петрушіч, Ярос Вратко, Олекса Сідляр, Шлюсар Хроми;

кушнірі – Волинець, Угрінович, Юрко, Семен, Юдас, Міско, Литвин, Міско, Боргау, Буркуніч, Міско, Чорний, Яків;

бондарі – Павло, Гліско, Хресні, Іван, Кунаш, Муха.

Зрозуміло, що історичних джерел, котрі зафіксували коломийців та їхні імена-прізвища віддалених од нас часів, є значно більше. Віднайти та пояснити їх – завдання справжніх коломиєзнавців.

А поза цим справжнім «Клондайком» для істориків Коломиї й далі залишаються метричні книги коломийських парафій, що збереглися у нашому місті, починаючи з початку XVIII ст., а тому є надзвичайно цікавими і цінними джерелами не лише внутрі-церковного, а й міського життя. Ба більше: володіючи записами цих книг, можна з достовірністю розпочинати наукову дискусію про демографічні, етнічні й конфесійні процеси у тогочасній Коломиї та й поза нею.

Спираючись на знайдену коломийськими музейниками у 1990-х «Метрику міста Коломиї, в парохії церкви святого архистратига Христового Михаїла списаної» (Liber nator copulator et mortuor Eccesiae S. Michaelis Kolomiae ab A.D. 1730) тільки за період 5 квітня 1730 – 27 грудня 1760 рр. можна стверджувати, що в цьому знаному коломийському храмі чин хрещення прийняли 160 осіб (цікавих запрошую дивитися рекомендовану літературу і спробувати знайти своїх ймовірних родичів). Зокрема у перший рік записів (1730) до «Метрики» записали сімох немовлят – Михайла Зозубяка, Єлену Гойчук, Єлену Дезерканюк, Прокопія Старця, Анну Шепетюк, Василія (прізвище не збереглося), Николая Филиповича (сина о. Павла Фипиловича); а от у 1760 р. – лише п’ятьох: Симеона Ключевського (Ключівського), Георгія Залуцького, Симеона (прізвище не збереглося), Петра Кичака, Марію Зозуляк.

Зауважмо: упродовж цих 30-ти років (позаяк перекладено приблизно 40 аркушів «Метрики») не поодинокими є місця в цьому документі, котрі свідчать про місяці, коли записів просто немає. Відтак не можна з упевненістю стверджувати, що коломийська парохія св. арх. Михаїла у XVIII ст. «збільшувалася» у середньому лише на 5 осіб. Адже досі не знаємо кількості вірних, котрі молилися Богові саме у цьому коломийському храмі.

Однак саме ці, найперші, відомості «Метрики» значно розширюють наші знання про Коломию тих часів. Зокрема те, що парохом церкви св. арх. Михаїла був о. Павло Филипович, а його співслужителями – Іван Чернятинський та Григорій Сопівський (вочевидь відповідно з Чернятина на Городенківщині чи Сопова на Коломийщині). А от парохіянами були коломийці з прізвищами, скажімо, Шепетюк, Лехник, Шаманович, Яремчук, Залуцький, Кичак, Левицький, Зозуляк, Хом’як, Дашкевич, Гринюк, Кукурба, Слободян, Стадниченко, Пазюк, Абрам’юк. Були тут й коломийці з прізвиськами  Пастух, Старець, Міняйлюк, Мельник, Тесля, Тихий, Ходак, Коваль, Винник, Римар, Маляр, Ткач, Пахолок. Не бракувало й чужинців, чи їх нащадків – Циган, Словен, Москаль. А ще «Метрика» свідчить, що до парохії св. арх. Михаїла належали «міські люди» з Коломиї, Калуша, Самбора, Винників, а також селяни з теперішніх Коломийського, Городенківського чи Снятинського районів Івано-Франківщини.

Для цікавості назву лише деякі міські прізвища та прізвиська, котрі зафіксовані у «Метриці» в 1730–1760 рр. (хоча останні записи датуються 1777 р.): Іван Шепетюк, Анна Лехникова, Іван Окописний, Параскевія Кичакова, Яків Теодорович, Ілія Шаманович, Іван Артанеста, Павло Филипович, Павло Кукрицький, Марцян Лепенський, Марія Паславська, Єкатерина Кинашовська, Феодор Абрамовий, Григорій Гринюк, Юзеф Галчук, Іван Яремчук, Михаїл Левитскій, Зенія Стефаниха Сенкевичка, Стефа Дашкевич, Єлена Федориха Абрамючка, Василій Тихий, Григорій Курурба, Мазим Стадниченко, Лукаш Гломбович, Теодор Хом’як, Василій Залуцький, Іван Кичак, Григорій Зозуляк.

Тож найпоширенішими «коломийськими» прізвищами парохіян церкви св. арх. Михаїла у 1730–1770-х рр. були такі:

  1. ГринюкІван Гринюк, охрищений 8 травня 1754 р.
  2. ГрицюкВасилій Грицюк, охр. 25 серпня 1753 р.
  3. Кичак Григорій Кичак, охр. 20 травня 1731 р.
  4. Лехник Онуфрій Лехник, охр. 20 серпня 1757 р.
  5. Стадниченко – Василій Стадниченко, охр. 3 листопада 1759 р.
  6. Шепетюк – Анна Шепетюк, охр. 20 серпня 1730 р.
  7. Яремчук Андрей Яремчук, охр. 28 лютого 1755 р.

Носії деяких з цих прізвищ ще й нині щасливо мешкають у нашому місті, а отже є саме тими «справжніми» чи «історичними» коломийцями, котрі з діда-прадіда є, по-перше, коломийськими містянами, а, по-друге, парохіянами Святомихайлівського храму!

Але мусимо пам’ятати, що багато мешканців Коломиї – парохіян Святомихайлівського храму – у цей час ще не мали власних прізвищ (або їх не внесли у документи парохії), а їхні християнські імена, передані инколи латиною, не вказували на очевидну етнічну належність. Через це підрахунки новонароджених і охрищених коломийців – парохіян нашої відомої міської церкви – можуть бути тільки наближеними до реальних. Адже у нашому місті, зазвичай, кожен храм вів запис народжених, померлих і одружених, і не конче греко-католицький. Тож «церковні» книги завжди, якщо мова про Коломию, містили цікаву інформацію про її мешканців. ©

 

Пояснення термінів:

Люстрація (королівська люстрація, «королівщина») податкова або фінансова ревізія, опис державних маєтностей для податкових і військових потреб, що здійснювалася кожні п’ять років у Речі Посполитій з 1562 р. Містила відомості про якість земель, кількість населення, господарські витрати, чистий прибуток.

Чинш (від нім. Zins, давніше лат. censusподатковий перепис майна) – реґулярний податок натурою чи грошима, який платили містяни у середньовічній Європі.

 

Детальніше рекомендую прочитати:

Іван Монолатій. Прізвища коломийців-українців XVIII ст. // Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле. Том ІІ. Видання Комітету Коломиян. Філядельфія – Коломия, 2008. С. 31–34.

Іван Монолатій. Забуті та невідомі метрики Коломиї 30 – 60-х рр. XVIII ст.: або деякі критичні думки з приводу нашого незнання // http://kolomyya.org/histpub/historypub13.htm

Хрестоматія з історії Коломиї; упор. І. Монолатій. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. С. 37, 40–55, 439, 441. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9994

 

(Далі буде)

Ілюстрації документів – з дозволу Музею історії міста Коломиї, 2019 ©

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПОБУТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ: ОДЯГ, ХАРЧ І ЗАНЯТТЯ КОЛОМИЙЦІВ

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.