Походження Коломиї

Іван Монолатій

почесний громадянин Коломиї, професор

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

 -2-

ПОХОДЖЕННЯ КОЛОМИЇ

Проблема походження Коломиї – така ж стара, як і саме наше місто. Питання про те, звідки взялася Коломия завжди цікавило наших предків, і вже найдавніші сліди людини на території сучасного міста та його околиць містять у собі перші спроби відповісти на це питання. Класичний зразок розв’язання проблеми слід шукати у водних артеріях, на берегах котрих поставали давні людські поселення. Стрижнем праісторії Коломиї завжди була ріка, річка чи потік – вода, – яка єднала майбутнє місто зі світом.

Сьогодні науковці не знають достеменно, коли саме перші люди з’явилися на теренах сучасної Коломиї. Відповідь на це дає археологія. Про неї найвідоміший український археолог ХХ ст. Ярослав Пастернак писав так: «археологія – самостійна наука в групі історичних наук, з власними із землі здобутими матеріялами […] В часовому порядку досліджуваних епох […] вона займає перше, початкове місце».

Тож у питанні походження Коломиї першість завжди належатиме археологам і краєзнавцям. Зокрема дописувачі «Енциклопедії Коломийщини» (1996) стверджували, що «На території Коломийщини археологічні знахідки (наконечники стріл, шкребачки, рубила, бронзові, золоті прикраси тощо) траплялися ще з кін. 18 ст. під час земляних робіт. А з поч. 19 ст. почалося поступове вивчення археологічних пам’яток на Коломийщині. Відтоді археологічні розкопки проводили, як краєзнавці-аматори, так і вчені професіонали. […] Археологічні пам’ятки протягом 1920 ст. виявляли і місцеві краєзнавці, а також селяни й містяни Коломийщини під час прокладання доріг, копання криниць, фундаментів (залишки домініканського костелу з 1516 ст., котрі виявили 1875 р. під час копання фундаменту для міської ратуші). А взагалі протягом 1920 ст. на теренах теперішньої Коломийщини виявлено, розкопано, обстежено майже 100 поселень, 35 курганів-могильників, 8 городищ, знайдено 4 скарби».

Однією з перших зафіксованих пам’яток праісторії нашого міста є бронзовий ніж вигнутої форми, який знайшли під час будівельних робіт у Коломиї 1932-го, про що згадував Володимир Кобринський. А це могло б підтвердити версію про існування поселення на території міста в епоху бронзи (ІІІ – І тис. до н. е.).

Наш сучасник Богдан Томенчук, котрий займався археологічними розкопками у самій Коломиї, вважає, що на території сучасного міста люди почали селитися в період раннього заліза. Адже в 1970 р. у північній частині Коломиї, на правому березі річки Коломийки, в урочищі «Косачів» виявили поселення VIІ–V ст. до н. е.  А далі – залишки поселень ранніх слов’ян, які виявив цей археолог 1977-го у південній стороні подвір’я ЗОШ № 1 ім. В. Стефаника. Їх він ідентифікував як культуру празького типу (VI–VII ст.) та епохи пізнього середньовіччя (XV–XVII ст.), адже культурному шарі (100 см) виявив кераміку, обпалене каміння, кістки тварин. Той самий вчений, на підставі археологічних розкопок 1977-го встановив, що давньоруське поселення епохи Київської Русі і Галицько-Волинської держави (X–XI, ХІІ–XIV ст.) містилося на підвищеному березі річки Чорний потік, в урочищі «Старий двір». Відтак укріплений центр давньоруської Коломиї, ймовірно, знаходився на території сучасного подвір’я греко-католицького храму св. архистратига Михаїла.

Однак ще задовго до того, як Коломия стала відома завдяки своєму вигідному розташуванню як осердя торгівлі сіллю, її сучасна територія перебувала в орбіті велетенських утворень свого часу, зокрема Римської імперії. У 1860-х роках невідомий досі автор так розмірковував: «Місто Коломия є дуже давнє. Історію найліпше підтверджують джерела. Кому вони відомі, той знає, що в дуже давніх часах існувала Коломия. Одні історики виводять назву Коломия від римського “Colonia” і стверджують, що Коломия була обозом римським великого ланцюга славного Троянового валу».

Про контакти давнього населення нашого реґіону з Pax Romana – римським світом – свідчить й знахідка поч. ХІХ ст. Так, під час будівництва дороги до с. Велика Кам’янка, в Коломиї у 1826 р. виявлили могилу з урною, в якій знаходилися рештки кремації та залізні предмети римської доби. А у ХХ ст. – при очисних роботах в каналі по вул. Мнихівка (тепер – вул. О. Довбуша) у 1940 р. викопали римську монету із зображенням погруддя римської цісаревої Фаустини Авґусти, яка датується 70 р. н. е. Ймовірно, римські впливи ще чекають дослідника історії нашого міста, адже фактом залишається те, що свого часу Степан Гаврилюк бачив у Парижі мапу Європи 1637 р., де наше місто фіґурувало як «Колонія».

А що у пізньоримський час на Прикарпатті проходив стабільний розвиток населення, котре створило культуру карпатських курганів, на сучасній Коломийщині археолог Ліана Вакуленко виявила численні пам’ятки цієї культури (поблизу Пилипів, у Печеніжині, Грушеві, Ганеві, Дебеславцях, Воскресінцях, Королівці, Шепарівцях та інших). Ще у липні 1991 р. поблизу с. Товмачик працювала спільна археологічна експедиція інституту археології АН УРСР та новоствореного Музею історії міста Коломиї. Археологічні розкопки проводилися на могильнику датованому IV ст. н. е. Цей найбільший серед відомих могильників, що налічував понад 100 курганів, розташованих у лісі, на східній околиці села, відкрили 1989-го. В польовому сезоні 1990 р. тут розкопали один курган, в котрому виявили римську амфору, датовану кін. IV ст.  н. е. та уламки керамічного посуду, виготовленого на гончарному крузі.

Археологічні знахідки  Л. Вакуленко підтвердили торгівельні зв’язки племен культури карпатських курганів з містами-державами Північного Причорномор’я і подунайськими римськими провінціями. А от торговельні шляхи на територію сучасного Прикарпаття йшли водними артеріями Дністра і Пруту, а також карпатськими перевалами. Предметами римського імпорту були скляні вироби, прикраси, вина і олія, а також римські монети, які виконували функцію грошей при торгівлі варварських племен з Римом. На вироби античного світу племена культури карпатських курганів обмінювали худобу, шкіру, вовну, хутра. Однак чи не найдавнішим предметом обміну та торгівлі була сіль, якою Прикарпаття – один з давніх солевидобувних районів Європи – могло похвалитися починаючи від епохи енеоліту (мідного віку), тобто з 8000 – 5000 рр. до н. е.

Позаяк соленосні пласти залягали на всій території, зайнятій населенням культури карпатських курганів, осередки соледобування зосереджувалися не тільки в околицях Долини чи Калуша, а й Коломиї. Прикладом цього є й розкопки Л. Вакуленко поселення IV ст. поблизу с. Воскресінці, під час яких вона виявила соляне джерело в урочищі «Росолище». Більше того – доказом того, що сіль була експортним товаром постійний збут якого складав основний кістяк торгівельних операцій у населення Східних Карпат в пізньоримський час, може служити той факт, що саме в населених пунктах соледобувних районів навколо Коломиї, Долини, Тисмениці, Калуша, Галича зосереджується більшість знахідок римських монет.

Саме виробництво солі було основним заняттям давнього населення Українських Карпат, ще й тих теренів, що їх нині ототожнюємо з Коломиєю і Коломийщиною. Саме сіль стала головним експортним товаром з пізньоримського часу і до XVIII ст., а той факт, що Коломия, починаючи, щонайменше з ХІІІ ст., була одним з адміністративним центрів соледобування та соляної торгівлі, призвів до того, що перша літописна згадка про неї стосується «коломийської солі», а також того факту, що торгівців сіллю у східній частині нашої держави довший час називали «коломийцями». Тож ґенеза Коломиї як осередку людського життя назавжди пов’язана із сіллю та боротьбою за неї. ©

 

Пояснення термінів:

Археологія – наука, що вивчає історичний розвиток суспільства на основі матеріальних залишків життя та діяльності людей – речових археологічних пам’яток від кам’яної доби до середньовіччя. Археологія тісно пов’язана з етнографією, антропологією, лінгвістикою, історичною географією тощо.

Залізна доба – період ранньої історії людства, який визначається розвитком металургії і використанням залізних виробів (ножі, сокири, посуд, зброя, прикраси). Тримав приблизно від 1200 р. до н. е. до 340 р. н. е.

Культура карпатських курганів – археологічна культура кінця ІІ – початку V ст. н. е. Пам’ятки культури поширені в передгірських областях Східних Карпат по верхніх течіях Дністра, Сірета і Прута.

 

Детальніше рекомендую прочитати:

Ліана Вакуленко, Леонід Мельник, Олег Приходнюк, Археологічні розкопки і пам’ятки на Коломийщині, [у:] Енциклопедія Коломийщини. Зш. 1, літ. А. Коломия: Вік, 1996. С. 23–25.

Ліана Вакуленко, Українські Карпати в пізньоримський час (етнокультурні та соціально-економічні процеси), Київ: Інститут археології НАН України, 2010. http://www.vgosau.kiev.ua/load_books/Vakulenko.pdf

Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси з історії Коломиї. Вид. друге. Коломия: Вік, 2016. С. 29–43. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8707

(Далі буде)

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.