ЯК КОЛОМИЯ МІСТОМ СТАЛА

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

 –6–

ЯК КОЛОМИЯ МІСТОМ СТАЛА

Якщо запитати пересічного коломийця, а коли ж власне Коломия стала містом, його реакція-відповідь може нас спантеличити. Адже простої відповіді тут просто не буде: хтось вважатиме, що Коломия завжди була містом (та ще й виключно українським), дехто шукатиме прамісто в трипільських знахідках, а решта – волітиме просто мовчати і вдавати, що цього ніхто не знає напевне, а він, тим паче. Але на відміну від часів долітописних і літописних, історія середньовічної Коломиї все ж таки більш-менш задокументована в писемних джерелах, подібно своїх братів і сестер – європейських міст і містечок. Однак не треба ідеалізувати середньовічну Коломию, адже вивчення її історії ще, либонь, не почалося. А тому стверджувати, що сучасним історикам та їх попередникам вже усе достеменно відомо – не слід. Відтак наші знання про те, коли і як наше сучасне місто стало осердям міської культури і взаємин поміж містянами, натепер будуть подібні до окремих фраґментів великої мозаїки, що її вже не вдасться скласти, однак конче потрібно, аби зрозуміти ідеї і завдання, що їх ставили перед собою тогочасні владці, надаючи Коломиї низку «міських» привілеїв.

Розвиткові нашого міста сприяло надання так званого маґдебурзького права – практик самоврядування, за зразок якого бралася хартія вольностей німецького міста Маґдебурґ з 1188 р. Коли Коломия вперше отримала цей привілей, досі не відомо. Знаємо напевне, що статус міста вона мала вже між 1367–1373 р., коли фігурувала в кількох документах як центр округу (districtus). Імовірно шляхом до цього стала локація міста за часів короля Польщі Казимира ІІІ (король: 1333–1370), котра не має чіткого документальних підтверджень. Мій сучасник Леонід Мельник стверджує, що йдеться про 1362 р., не наводячи втім жодних доказів. Тому за цією логікою, повторне надання містові цього права цілком могло відбутися 1405 р. Отримавши маґдебурзьке право, тогочасне місто мусило, у свою чергу, дбати про подальші надання, аби елементарною фортифікацією забезпечити себе від неприятельських нападів, а побудовою і утриманням в належному порядку доріг і мостів забезпечити купцям доїзд на торги, а собі створити найвигідніші умови торгового розвитку. З метою створення умов для виконання містом цих важливих для нього постулатів, королі Польщі з різних династій дарували Коломиї кілька важливих привілеїв.

Завдяки тому, що 2016-го історик Мирослав Волощук вперше переклав з латини низку копій «коломийських» привілеїв, котрі у ХІХ ст. зберігалися у львівських архівах, відомо, що чи не першим з них був привілей польського короля Володислава Яґайла (роки правління як короля Польщі: 1386–1434) про надання права на щотижневі торги і герб міста. Це сталося 16 жовтня 1395 р. в Галичі: «Оскільки, наше місто Коломия, розташоване на Русі, прагнучи збирати кращі податки, та з огляду на постійну вірність, не лише це місто, але також наших чисельних вірних і їхньої довіри, встановлюємо для даного міста, прагнучого піклуватися про набутки та добра, постійне щотижневе торжище у суботу вільне від святкувань, воліючи та відповідно постановляючи, щоб усі і кожен обох статей, а також купці якого б вони не були статусу та чину, зі своїми товарами можуть вільно прибувати до вказаного нашого міста Коломиї, ті товари продавати та купувати й після всього від’їжджати за власним бажанням» (тут і далі цитати з документів у перекладі та з коментарями М. Волощука).

Зауважмо: у цьому документі Коломия фіґурує сáме як місто, адже тут таки їй надається герб:  «бажаючи згаданому місту нашому Коломиї, відповідно до особливої ласки та відповідно до поваги і звичаїв, як і інших наших міст, мати змогу втішатися, надаємо, жалуємо та признаємо для постійної репрезентації на печатці громади вказаному місту Коломиї щит або ж герб, зокрема укороновану королівською короною голову орла».

Вже у 1424 р. той самий монарх підтвердив і «примножив» права і привілеї Коломиї. У середу 4 жовтня 1424 р., в день святого Франциска-сповідника, у Бузьку він дарував «мешканцям нашим коломиянам свободу» (йшлося тут, вочевидь, про права власне католицької людності Коломиї), постановив, що місто, задля свого самоврядування, матиме свого війта і лавника – відповідно до «їхнього маґдебурзького права». З цього часу не вільно було виступати проти коломийців і їхніх прав, кожна запряжена підвода, що прибувала до міста мусила платити спеціальний податок. Цікаво, що згаданий монарх цим привілеєм підтвердив не знайдений досі привілей короля Казимира Великого: «стародавнє місто Коломия у своїх межах та кордонах від давніх пасовиськ і лугів, полів та лісів, а також стосовно оплати десятини, прав усіх і звичаїв, яких набули посідають від часів нашого попередника, колись короля Польщі Казимира, непорушно затверджуються». Встановлювалося, що дорога через Коломию завжди мусила бути відкритою, містяни мали право вирубувати дерева для свого повсякденного вжитку в королівських дібровах, лісах і гаях, а купцям й іншим мешканцям заборонялося, під загрозою конфіскації товару, торгувати поза містом.

Оскільки тогочасне місто, за словами укладачів привілеїв, було «розташоване на кордоні неначе у ворожій пащі, з якої у минулому його укріплення, на жаль, потерпали та страждали від тяжких нападів і пожеж» для запобігання цим лихам містові та його мешканцям 3 липня 1443 р. в Буді (в межах сучасної столиці Угорщини) король Польщі і Угорщини Володислав ІІІ Варненчик (роки правління: 1434–1444) надав право закласти публічну лазню, для забезпечення зважування солі – виключне право ваги (щоб поза містом ніхто не мав права зважувати сіль), а також дозволив відкрити «головне торговище м’ясом», яке працювало у Коломиї щосуботи. Для забезпечення будівельної справи у місті й стягнення мита, цей привілей дозволив закласти сукнобійню.

Той історичний для Коломиї день був довгим: тоді ж коломийським містянам король дозволив закласти й воскобійню: «Ми бажаємо для нас та наших надбань у нашому прикордонному місті Коломиї, запровадити збір податків, збудувати воскобійню та встановити загальне місце для набиття воску, де, зрештою, кимось цей віск ґрунтовно битиметься без будь-якого збільшення зобов’язань щодо нас, для старанності, відтак, міст наших, консулу згаданого нашого міста Коломиї довірятимемо [? – Перекл.], їм же у повній мірі надаємо й дозволяємо можливість закладення й приготування воскобійні, по-народному Woskoboynya, для збору з них звідтам можливих податків, а також давніх систематичних надходжень того міста, як ми у цьому місті щасливо й особисто постановляємо. Тому більше не допускатиметься обробка воску у спеціальних місцях, натомість кожен із наших підданих зобов’язуватимуться направляти віск на воскобійню до того міста, та через місцевого консула маємо намір кожного [до цього. – Перекл.] примусити». Окрім цього, для укріплення міських фортифікацій проти ворожих нападів, міський консул, купці і містяни звільнялися від податків.

Та найбільше значення для міської господарки та становлення повноцінного міста мав наказ короля Казимира IV Яґеллончика (роки правління: 1447–1492), оголошений ним у Кракові 16 березня 1456 р. Цей документ був відповіддю монарха на скаргу коломийського нотаря Яна щодо суворого дотримання «давніше наданих коломийським містянам привілеїв» що стосувалися «права складу солі»: «Ми ж його проханню однаково згідно з розумом та правом ласкаво сприяючи та співчуваючи його убогості й збиткам, усім селянам та кметям [хлопам, підданим. – Перекл.] Коломийського, Снятинського і Коропецького округів торгівлю сіллю, а також іншими будь-якими товарами, ведення таких купецьких справ та гендлю від міст, сіл й яких-небудь інших місць, землі Подільської, як сіллю так і крамом за присутності свідків постановляємо призупинити та заборонити; що відтепер [прибуток із продажу. – Перекл.] солі та краму з міст, округів і сіл Подільської землі ці кметі [хлопи, піддані. – Перекл.], що наважуються прибувати верхи, пішки, заздалегідь чи в якийсь-інший спосіб, кожен без винятку, відповідно до того, як це прийнято та встановлено у нашому королівстві, до депозитарію солі міста Коломиї як з метою купівлі так і продажу повертають, маючи захист, й туди усе відпроваджуватиметься, особливо в Коломийському окрузі перебуваючи та зберігаючись, і скільки б разів відтак сіль не прибувала, лише ці громадяни [її. – Перекл.] продають, громади ж і люд на ринок до Коломиї стікаючись та будучи конкурентами [конкуруючи. – Перекл.], лише у [місцевих. – Перекл.] жителів сіль купляють та приготовляють». Відповідно до цього привілею, «соляники» не мали права продавати сіль у Коломийському повіті, а тільки в самій Коломиї, і нікому окрім коломийських містян.

Як бачимо, надання середньовічній Коломиї низки привілеїв, починаючи щонайменше з 1395 р., сприяло перетворенню літописного поселення і центру Коломийської волості у цілком реальне середньовічне місто. Цьому сприяло надання маґдебурзького права (факт чого ще слід науково довести з опертям на джерела), а також найголовніші привілеї, надавачами яких у XIV–XV ст. були польські королі: герб, щотижневі  торги, «головне торговище м’ясом», відкриття «міських» установ – лазні, сукнобійні і воскобійні, право ваги і «вічного складу солі».

Проте не слід фантазувати про тогочасну Коломию, як про такий собі «рай на землі», бо саме тоді в місті розпочинаються складні і суперечливі процеси розвитку міської господарки, дотримання прав і обов’язків містян, надання привілеїв містянам-католикам тощо. Та й саме життя у середньовічному місті не було надто радісним – серед засилля хвороб, воєн, епідемій, котрі приходили і відходили, і знову поверталися до нашого міста.  Адже, як зауважував видатний німецький історик Фердинанд Зайбт (1927–2003): «Мені не хотілося б жити в Середньовіччі. Я радий, що не мушу підійматися ні світ ні зоря до важкої праці; радий, що з крана тече гаряча – чи бодай холодна – вода, що маю взуття й одяг, клапоть паперу, затишну кімнату й упевненість, що повернуся живим із лісової дороги. Радий, що на передмісті мене не жахатиме шибениця, а юрми людей стікатимуться на вихідні хіба що на футбольний матч».

Тож місцем, куди у середньовіччі стікалися коломийці були ремісничі цехи. Їхня діяльність свідчила не лише про формування першої станово-професійної структури Коломиї, а й розвиток «міських» професій. ©

Пояснення термінів:

Війт – керівник міського управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі та Україні.

Консул – член виборної ради містянами ради магістрату, яка відала дотриманням чинного законодавства, правил торгівлі, діяльністю ремісничих цехів, обороною міста, впорядкуванням і забудовою міста, набуття громадянства міста тощо.

Лавник – член «лави» (судової колегії) з компетенцією розглядати карні та певні категорії цивільних справ у містах маґдебурзького права.

Детальніше рекомендую прочитати:

W Haliczu 16 Października 1395 r. Władysław Jagiełło daje Kołomyi przywilej na targi tygodniowe co soboty i udziela tejże herb: głowę orlą ukoronowaną] // Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. Tom III.Lwów, 1872. Nr. LIX. S. 110–111.

W Busku 4 Paźdzernika 1424 r. Władysław Jagiełło potwierdza i znacznie pomnaża prawa i przywileje miasta Kołomyji] // Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. Tom IV. Lwów, 1873. Nr. LXVII. S. 125–126.

W Budzie 3 Lipca 1443 r. Władysław Warneńczyk pozwala mieszczanom kołomyjskim założyć u siebie łaźnię, wagę, targ na mięso i potrzygalnię sukna] // Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. Tom V. Lwów, 1875. Nr. XCIV. S. 119–120.

W Budzie 3 Lipca 1443 r. Władysław Warneńczyk pozwala mieszczanom kołomyjskim założyć u siebie woskobojnie, a król Zygmont I transsumuje i potwierdza ten dokument wraz z innymi w Krakowie na dniu 7 Kwietnia 1517 r.] // Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. Tom V. Lwów, 1875. Nr. XCV. S. 121.

W Krakowie 16 Marca 1456 r. Kazimierz Jagiellończyk nakazuje na skargę Jana, notarzusza kołomyjskiego, ścisłe wykonywanie nadanych dawniej mieszczanom kołomyjskim przywilei dotyczących składu soli] // Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. Tom V. Lwów, 1875. Nr. CXLIV. S. 186–187.

Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси з історії Коломиї. Вид. друге. Коломия: Вік, 2016. С. 89–94. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8707

Хрестоматія з історії Коломиї; упор. І. Монолатій. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. С. 17–26. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9994

(Далі буде)

Ілюстрації з відкритих джерел інформації