ЯК КОЛОМИЯ СТАЛА ЕПІЦЕНТРОМ ВЕЛИКОЇ ПОЛІТИКИ

Іван Монолатій

почесний громадянин Коломиї, професор

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

-10-

ЯК КОЛОМИЯ СТАЛА ЕПІЦЕНТРОМ ВЕЛИКОЇ ПОЛІТИКИ

Позаяк у Середні віки Коломия стояла на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини, вона постійно була не тільки частиною тієї великої арени, на якій, час від часу, відбувалися міждержавні конфлікти і грабіжницькі напади, але й ставала об’єктом тогочасних геополітичних інтересів. Зокрема у складі Молдовського князівства місто перебувало у 1367, 1502–1505 рр. Коломия зазнала руйнувань під час польсько-турецьких війн, в 1505 і 1531 р. Але доки до цього дійшло, 1411-го місто з усім Покуттям поляки продали на 25 років молдовському господареві Олександрові за 100 рублів «срібних грошей» з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих міркувань згодом коломийський замок декілька разів дарували молдовським воєводам на утримання. У 1448 р. в замку проживав вигнанець з Молдови, мультянський господар Олександр, якому польський король Казимир IV Яґеллончик (роки правління: 1447–1492), надав коломийську землю «під нагляд».

Неодноразово просив допомогу Польщі або Угорщини господар Молдавського князівства Штефан ІІІ Великий (роки правління: 1467–1504), вміло використовуючи її в своїх інтересах.

 

Так було і 1484 р., коли турецький султан Баязет з великим військом напав на Бессарабію, у липні відібрав фортецю Кілію та готувався підкорити Османській імперії всю Молдову. Тоді Штефан звернувся по допомогу одночасно до Польщі й Угорщини. Проте угорський король Матяш Корвін (роки правління: 1458–1490), який в цей час воював з династією Габсбурґів, не міг втрутитися й допомогти, зате поляки пообіцяли воєводі підтримку в тому разі, коли він сам особисто прибуде, щоб скласти присягу на вірність.

Як зауважують історики, Штефан був змушений пристати на цю умову, і 15 вересня 1485 р. у Коломиї, в урочищі Косачів, склав присягу перед Казимиром IV Яґейлончиком в присутности 20-тисячного польського війська, шляхти руської, подільської, польської і литовської, сенаторів і вищих католицьких ієрархів Польщі. Серед присутніх – Матвій зі Старої Ломни, римо-католицький єпископ Кам’янця та Яків Дембіцький, каштелян і краківський староста. Через майже 400 років по тому, краєзнавець Леопольд Вайґель так оцінював цей факт: «Стефан, усвідомлюючи своє прикре становище, просив у польського короля допомоги, виказуючи готовність скласти йому особисту шану». Слід пам’ятати і оцінку, що її дала найвідоміша у ХХ ст. дослідниця історії України Наталія Полонська-Василенко. Пояснюючи історію утворення Молдовського князівства у середині XV ст., вона зазначала, що у південній частині тогочасної Галичини був виразний нахил до Молдовії, рівнозначний тому, який був, скажімо, на Чернігівщині до Москви.

Цю подію докладно описав польський хроніст Мацей Стрийковський (1547–1593), покликаючись на свідчення очевидців: «…1485 року […] [Стефан] відправив послів до короля Казимира, прохаючи його про допомогу [в боротьбі] проти турків та обіцяючи йому присяг­нути на вічне васальство й послух разом зі своїми нащадками. Тоді Казимир, бажаючи не пропустити нагоди, щоб підкорити своїй владі такого монарха, який часто перемагав та завдавав поразки туркам, татарам і угорцям, а досі відмовлявся від присяги на його користь, на початку осени вирушив до Львова, звідкіля за його наказом вирушила до Коломиї озброєна на конях уся руська й подільська шляхта, а також багато польських і литовських панів, тож усього війська, придатного до війни, зібралося 20 тисяч вершників. А тоді, як пише Кромер, страшним було для турків [саме] ім’я поляків Казимир розташувався табором на широкому полі біля Коломиї. У визначений день з кількома тисячами вершників та з волоськими панами й боярами приїхав [Стефан] до короля. Але тільки його самого коронні й литовські сенатори з поша­ною впровадили до намету, де на троні в короні й у королівському одязі сидів король. Там воєвода Стефан, тримаючи в руці прапор з волоським гербом, віддав з пошаною поклін королю, впав на коліна, кинувши [на землю] прапор. Там же він заприсягнувся, згідно з прийнятими церемоніями, бути завжди вірним і послушним разом з усім Волоським краєм польському королю Казимирові і його нащадкам, польським королям, не визнавати іншого володаря, бути готовим усіма силами допомагати йому в боротьбі проти кожного ворога, не укладати угоди про мир, ані не починати війни без королівського наказу. Потім король підняв його із землі й поцілував та разом з 13 знатними волоськими панами посадив за стіл та щедро гостив. Насамкінець, обдарований пам’ятними подарунками, [Стефан] повернувся до Волощини, взявши зі собою 3 тисячі вершників на чолі з гетьманом Яном, званим Поля­ком, а літописець твердить, що король послав з тим народом свого сина Яна Альбрехта. З тією допомогою Стефан дуже часто завдавав поразки туркам і розгромлював їхні великі війська, внаслідок чого вигнав і викорінив їх з Волощини. І довгий час мав спокій від турецького султана». 

 

 

Підтверджуючи зарозумілу поведінку поляків, очевидці записали, що складаючи присягу Штефан Великий при цьому «осоромився». У той момент, коли відбувався урочистий акт присяги, намет було зумисно повалено, і всі побачили приниження молдовського воєводи, який стояв на колінах перед польським монархом. Такі образливі дії викликали у Штефана деякі докори, незважаючи на польсько-молдовське зближення.

Проте ці домовленості, як свідчать джерела, не були дуже міцними, а сам Штефан незважаючи на номінальну зверхність польського короля, діяв одноосібно. І коли 1492 р. селянин на ім’я Муха на чолі 10 тис. русинів напав на Покуття й спустошив його, то поляки прямо звинуватили Штефана в тому, що він з допомогою молдовських союзників підтримав бунтарів, які захопили Снятин, Коломию, Галич (майже всі документи і хронікальні замітки свідчать, що Муха діяв за наказом або згодою Штефана).

Зауважмо, що влітку 1490 р. молдавани і турки вже нападали на Коломию. Ось як про це повідомляв ксьондз Микола Костелецький своїх парафіян у Ґданську: «…Його королівська величність доручив мені уповноваженням довірочних листів доповісти вашому братерству про вторгнення в королівські володіння молдавського воєводи, який уже захопив Коломию та фортецю Галич, а Снятин обложив, турецький султан з усіма силами своїми, гарматами і пушками, під’юджений самим воєводою знищити все, що стоїть на шляху, щоб підкорити своєму пануванню» (переклад з латини В. Грабовецького).

А невідомий автор «Хроніки часів Стефана Великого Молдовського» так згадував про повстання Мухи і схоплення його поблизу Коломиї: «Через два роки (1488 р. – В. Грабовецький) послав воєвода Стефан якогось пана (Муху. – І. М.) в Руський край і зайняв його до Галича, а через чотири роки прийшов пан Микола Галицький і переміг його військо біля Рогатина. Тоді цей пан утік у Білгород. Коли воєвода довідався про це, таємно послав за ним, і того захопили разом із слугами і 36 кіньми біля Білгорода і привезли до Сучави, де він знаходився у в’язниці цілий рік. Після цього господар звільнив його і дозволив йому повернутися в рідний край. Тоді той пан знову захопив край по Галич. У неділю, коли він знаходився в одному селі біля Коломиї, на нього наїхали поляки і захопили його разом із 35 душами (у перекладі В. Грабовецького явна помилка. Дослівно – “…і захопили його і ще шістьох (!) осіб”. – І. М.). Потім його разом з його великим графом по прізвищу Ребге привезли в Коцін (Хотин. – В. Грабовецький), і відрубали йому голову, а його бояр кинули живими зі стін Коціна (переклад В. Грабовецького).

Проте напади на Коломию не припинялися. Скажімо, згаданий вже Мацей Стрийковський свідчить про напад волоського воєводи Петрила на Коломию у 1531 р.: «…1531 року волоський воєвода Петрило, зламавши присягу про вірність, з волохами, угорцями, турками і мультанами вторгся до коронного Покутського краю та завоював Снятин, Коломию, Тисменицю й інші міста та волості аж по Галич». Тож Коломия як місто поступово занепадала. Не в останню чергу це було зумовлено тривалими війнами та зміною напрямків головних торгових шляхів. Відтак воєнні дії призвели до того, що міста Речі Посполитої за своїм виглядом радше нагадували села, а статус приватного чи королівського міста не змінював картини.

Так закінчилася історія, в котрій наше місто цілком випадково відіграло свою роль. Через майже чотири сторіччя, 23 вересня 1877 р. в урочищі Косачів, коломийські поляки з ініціативи Л. Вайґеля, встановили пам’ятний обеліск з написом: «Тут, на цьому місці, 1485 року Казимир Яґеллончик, король польський, великий князь литовський, приймав присягу вірности від Стефана, господаря волоського».

 

В епоху совєтського варварства цей обеліск знищили, таким чином зітерши будь-яку пам’ять про цю подію. ©

 

Пояснення термінів:

Васал – у Середні віки в Західній Європі феодал, який одержував від заможнішого феодала-сюзерена земельні ділянки й заступництво, за що виконував для нього певні повинності; країна, що у всьому підкоряється тому, від кого або від чого залежить.

Волощина – князівство на північ від Дунаю і на південь від Карпат, що існувало з середини XVI ст. до 1859 р., коли воно об’єдналося з Молдовським князівством. У XV ст. потрапило у феодальну залежність від Османської імперії.

 

Детальніше рекомендую прочитати:

Мацей Стрийковський. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси. Львів, 2011.  С. 794–795, 917. http://chtyvo.org.ua/authors/Stryikovskyi_Matsei/Litopys_polskyi_lytovskyi_zhmudskyi_i_vsiiei_Rusy/

Володимир Грабовецький. Селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи 1490–1492 років (З історії спільної антифеодальної боротьби селян України і Молдавії). Львів: Вища школа, 1979. С. 107, 119.  http://chtyvo.org.ua/authors/Hrabovetskyi_Volodymyr/Selianske_povstannia_na_Prykarpatti_pid_provodom_Mukhy_1490-1492_rokiv/

Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси з історії Коломиї. Вид. друге. Коломия: Вік, 2016. С. 79–85. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8707

Хрестоматія з історії Коломиї; упор. І. Монолатій. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. С. 26–27, 28–29. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9994

 

(Далі буде)

Ілюстрації з відкритих джерел інформації

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.