ЯК КОЛОМИЮ ЛЮСТРУВАЛИ: ПЕРШІ ОФІЦІЙНІ МІСТЯНИ, ЇХНІ ЗАНЯТТЯ Й ПОВИННОСТІ

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

-8-

ЯК КОЛОМИЮ ЛЮСТРУВАЛИ:

ПЕРШІ ОФІЦІЙНІ МІСТЯНИ, ЇХНІ ЗАНЯТТЯ Й ПОВИННОСТІ

До ХІХ ст. Коломия була населеним пунктом з переважно дерев’яними будівлями, котрі мало кого приваблювали, ще й створюючи постійні проблеми для містян. Виняток могли становити споруди оборонного і сакрального призначення (ратуша, після 1616 р.), будинок війта (?), коломийський мурований замок XVII cт., монастир отців–домініканів (після 1650 р.), парафіяльний римо-католицький костел Панни Марії (1788) тощо). Так ірландський вчений О’Коннор Бернард у своїй «Історії Польщі» (Лондон, 1698) писав: «Коломия – також дерев’яне місто, побудоване на пагорбі над річкою Прут. Воно добре відоме завдяки своїм солеварням, що забезпечують сіллю майже всю Червону Русь і Литву…». 

Коломиєзнавці не знають досі, чи житлові споруди в тогочасній Коломиї, яка стояла на протилежному правому березі р. Чорний потік, будували паралельно до Прута, вікнами до ріки та запрутянських лісів, чи у якийсь інший спосіб. Найвірогідніше, що так і було, оскільки такий тип забудови сприяв формуванню перших коломийських вулиць, адже з люстрації 1565–1566 рр. знаємо про, принаймні, три основні вулиці: Лелову, Снятинську та «за Ринком» (в інших джерелах її ще називають «Зарінком»).

Це вже на початку XVII ст., враховуючи напади чужинців на Покуття, в тому числі і Коломию, котрі стали прикрою буденністю, а міські будівлі часто згоряли дотла, або ж їх затоплювали води Пруту й потічків, люстраційна комісія 1616 р. визначила для міста нове місце. Його було вирішено перенести з заходу на північ, визначити площу для ратуші, римо-католицького парафіяльного костелу, міського двору, будинку війта і місця для старостинських судів. В цей час відомі такі вулиці як Шпитальна, Снятинська, Рин, Козя, Глинська, Двірська, Руський кут.

Але, якщо повернемося у «домуровану» історію Коломиї, побачимо, що цікава й вартісна інформація про тогочасне місто зберіглася у люстраціях («королівщинах») – матеріалах податкових або фінансових ревізій, фактичному описі державних маєтностей для податкових і військових потреб, що здійснювалася у Речі Посполитій з 1562 р. Корпус цих джерел вперше опублікував наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. найвидатніший історик України Михайло Грушевський, а переклади з’явилися лише 2016-го у впорядкованій мною «Хрестоматії з історії Коломиї». Сюди ж додамо й фраґмент люстрації 20-х років XVIІ ст., копію з якої згадує у своїх дослідженнях 1870-х Леопольд Вайґель. Їхні свідчення є дуже важливими, адже у них вперше задокументовані імена і прізвиська коломийців – як уродженців міста, так і тих, котрі сюди прийшли, поселилися, працювали і сплачували податки.

Тож дамо голос невідомому нині королівському люстраторові, який записав про Коломию 1565–1566 років так: «У містечку мешкали давно осілі городяни, котрі за свої будинки і земельні ділянки не сплачували чиншу, а також передгородяни, які недавно осіли на міському оболоні і мусили сплачувати до скарбниці чинш. Передмістяни проживали на вулицях Леловій і Снятинській, а також вулиці, яка розташовувалася за ринком. На вулиці Леловій проживало 36 осіб, які сплачували чиншу 12 ґрошів: Хрін Івачковський, Мартін, Ілько Антоновіч, Андрей, Марцін Дробний, Іван Воскресінський, Антонова, Панкова, Братко Яроссов, Тимко, Андрей Щесного, Антось, Яким, Олекса Голевчін, Омелянова, Санайкова, Хрінко Угрин, Іванеч Тимків, Петрова, Яч Гусечіч, Юрко Гасчін, Сечко Дяк, Онуско, Ячко Верещак, Іваніха, Іван Бель, Павел Даніловіч, Мікіта, Ігнат, Олекса, Грін Жупник, Іванко, Янко Лях, Сідор, Щесни, Прочик Гусчік. На вулиці Снятинській, мешкало десять осіб, які теж платили 12 ґрошів чиншу: Анна Івахова, Сідоріха, Гаска, Марухна, Ілясіха, Іванова Заблотна, Юрко Різник, Іван Андрейович, Юргі Кушнеровіч, Ілько Гвоздецький. За ринком, проживало теж десять передмістян, які сплачували 12 ґрошів чиншу:  Ігнат, Васко Мельник, Роман, Кондрат, Матіс, Василь Скржесани, Васко Крупа, Андрейова, Артіс, Нєбржажни. Осібно мешкали Василь Крупіч та Янко Коваль, які сплачували відповідно 30 і 15 ґрошів, оскільки побудувалися на двірських городах. Міський ґрунт складався зі 100 ланів ріллі, з яких чотири лани належало тамтешньому війтові, а місцевим парохові, монастирю та мельникові – по одному, котрі не сплачували жодного чиншу. […] Окремо працюють дві вільні людини, які допомагають хворим і хоронять померлих. У містечку є четверо руських священиків» (тут і далі, де не зазначено іншого – мій переклад. – І. М.).

В люстрації 1570 р. Коломию вже називають «містом»: «Місто Коломия – коломийські містяни за стародавньою осадою своєю згідно із привілеєм своїм з будинків і городів жодного чиншу не дають, крім передмістян, які осіли на міському оболоні, яких є на вулиці, яка називається Лелова, 35 [осіб]. Кожен з них дає чиншу по 12 ґрошів, разом 14 [флоринів; один флорин дорівнював 30 ґрошам; 35х12:30=14. – І. М.]. На другій вулиці, яку називають Снятинською, є десять будинків, з кожного сплачують по 12 ґрошів, разом чотири [флорини]. На третій вулиці, котру називають Зарінком, є 12 будинків, з кожного сплачують по 12 ґрошів, разом 4 [флорини], 24 ґроші. Є там один чоловік, власник ділянки, що сплачує за це один флорин. Там же вдова Іванкова, що дає з будинку щороку 15 ґрошів. Ланів помірних на міському ґрунті є 100, з яких чотири тримає спадковий війт, а по одному плебан, шпиталь, кляштор і мельник – з яких жоден не сплачує чиншу. Залишається 92 лани, з яких містяни дають чиншу по 26 ґрошів, разом – 79 флоринів, 22 ґроші. З цього війт бере згідно зі своїм привілеєм кожен шостий ґрош, на війта 13 флоринів, 1/8 флорина (в ґрошах. – І. М.), 1/12 ґроша (в денаріях. – І. М.); відходить старості 66 флоринів,13[ґрошів], шість [денаріїв]. […] Поємщизни (назва податку, який сплачували містяни і селяни панам на Русі, за право утримання жінки іншого підданства. – І. М.) містяни щорічно дають по 16 флоринів, з чого кожен третій ґрош бере війт, призначаючи старості десять флоринів, 20 [ґрошів]. […] Десятини бджільництва вибрано з міста 57 пнів, кожен по 20 ґрошів, разом 38 флоринів. Корчма горілчана складає за оренду 104 флорини. Подимного із сіл земських приходить 26,8 флоринів. Там же дві солодовні і два млини добре [улаштовані] на місці над рікою Прут, в тих млинах староста має третю мірку; отримано 1000 флоринів, виділивши з цього частину за привілеєм акту комісарського 333/10 флоринів, залишилось 666.20 флоринів. Мито коломийське і галицьке обоє одної комори, яке беруть на старосту,  це спільно все загалом приносить 1500 флоринів. Szochaczki, це торгове мито – з них складає 32 флоринів, але це повертають на продовольство двору. Там само від зваричів солі, яких буває не однаково, приходить від них менше чи більше на рік десять флоринів, які беруть звідти, не завжди їх дістається однаково, на цей рік вибрано їх 32 флорини, з чого теж війт бере третій ґрош; виділивши війтові його частину, прийде 21.10 флоринів. Торгове мито, яке беруть з риби і з білуги, а також і з усіх інших риб, як із засолених, так і з живих наступним чином: беруть з бочки шість риб, з півбочки – три, з возу, який тягнуть чотири воли з Волох (Волощини – князівства на північ від Дунаю і на південь від Карпат, що існувало з середини XVI ст. до 1859 р., коли воно об’єдналося з Молдовським князівством. – І. М.), беруть один камінь білуги, а з двома волами – півкаменя, з чого добрий пожиток, але це віддають на потреби двірські. Є там ще й інші податки з коломийських лісів, про що ревізори згадали у своєму реєстрі [власності]».     

Важливими є й свідчення люстрації 1627 р.: «Місто лежало перед тим над Прутом, але оскільки розливи річки завдавали шкоди, а ще  більше татари, які його нищили вогнем, а кількома роками стерли з лиця землі, не залишивши й сліду […] через три роки постало місто зі своїми оборонними спорудами: валом, вежами і воротами. Замок з трьох боків оточений валом, на якому поставлено паркан, з четвертого – чатокіл; є дві малі вежі й ворота з засувом; ніяких стрільниць немає. Замкові поля повинні косити або жати гультяї, які проходять через місто на роботу. Містяни за власний кошт зробили стрільниці, придбали озброєння, і мало що залишилося до викінчення» (переклад – М. Кочержук і М. Васильчука).

Стосовно ж коломийського замку мусимо пам’ятати, що Коломию кілька разів спалювали чужинці, горіла вона в 1513, 1520, 1531 і 1594 рр. Цілком місто татари спалили в 1589 р., а містян або забрали в ясир, або знищили. В 1590–1633 рр. татари спалили місто тричі, незважаючи на те, що у 1624 р. Коломия була оточена валами і баштами. В лютому 1621 р. татари і волохи зруйнували місто і цілий повіт, в 1620 р. – татари спалили Коломию. Польська хроніка за 1621 р. засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з нього вибрані», а за 1624 р. є запис, що татарами місто «з ґрунту знесене». Під час чергового нападу в 1626 р. в місті вже нікому і нічим було чинити опір ворогу. Враховуючи незахищеність міста перед нападами ворогів, а також близькість будинків до Пруту, що постійно своїми водами завдавав шкоди мешканцям, місто, за постановою люстраційної комісії 1616 р., перенесли далі на північ, на територію теперішнього центру. Новий коломийський замок вибудували на пагорбі, на якому пізніше розмістилося подвір’я міської гімназії. Щоправда проіснував цей коломийський замок не довго: з розвитком військової справи, особливо польової артилерії, оборонне значення коломийського замку було втрачене. Наприкінці XVIII ст. орендарі, за дозволом австрійської влади, розібрали його внутрішні мури на будівництво міських споруд, і вже 1778 р. тут залишилися тільки вали. На фундаментах замку заклали першу коломийську гімназію. В міських документах 60-х рр. ХІХ ст. збереглися згадки лише про так званий замковий ґрунт, розташований на північ від Снятинської дороги.

Чому відомості королівських люстрацій XVI–XVII сторіч такі важливі для історії Коломиї? По-перше, тут зафіксовані назви перших вулиць – одного з невід’ємних елементів сучасного міста; по-друге, тут знайдемо чимало імен і прізвиськ містян, які згодом трансформуються в перші прізвища коломийців; по-третє, з цього типу історичних джерел дізнаємося не лише про станово-професійну структуру давньої Коломиї, але й те, що вже тоді були окремі міські інституції та їхні очільники – спадковий війт, священики, шпиталь, церква (церкви?), кляштор, горілчана корчма, солодовні, млини, замок, а, окрім інших податків, сплачувалося ще й спеціальне «коломийське мито». Не відомо, чи на то час найважливішим заняттям коломийських містян і далі було добування солі з соляних вікон в передгірських селах Коломийської округи, однак у 1565 р. в місті нарахували 50 зваричів солі. А той факт, що у першій половині XVII ст. у містах Київського та Брацлавського воєводств, а також Білоцерківського, Канівського, Корсунського, Миргородського, Ніжинського та Полтавського полків Війська Запорозького фіксуються багаточисленні групи торговців сіллю з Коломиї, свідчить про те, що коломийці багатіли на посередницькій торгівлі цим товаром. І, наостанок: знаним був податок, що його мусили сплачувати коломийці-чоловіки за право утримувати жінку іншого підданства – «поємщина» (відома ще як «поклонне»). Єдине чого не знайдемо у цих люстраційних матеріалах – ідентифікації коломийців за етнічною належністю, позаяк тоді такої ще не знали, а визначальною була релігія, котра вперше (але не востаннє) й поділила містян на «своїх» і «чужих». ©

Пояснення термінів:

Ґріш – срібна монета, карбувалася в XIV–XVIII cт.

Злотий – грошово-лічильна одиниця, дорівнювала 30 ґрошам.

Люстрація (королівська люстрація, «королівщина») – податкова або фінансова ревізія, опис державних маєтностей для податкових і військових потреб, що здійснювалася кожні п’ять років у Речі Посполитій з 1562 р. Містила відомості про якість земель, кількість населення, господарські витрати, чистий прибуток.

Чинш (від нім. Zins, давніше лат. census – податковий перепис майна) – реґулярний податок натурою чи грошима, який платили містяни у середньовічній Європі.

Детальніше рекомендую прочитати:

Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси з історії Коломиї. Вид. друге. Коломия: Вік, 2016. С. 106–108. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8707

Хрестоматія з історії Коломиї; упор. І. Монолатій. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. С. 37–40. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9994

(Далі буде)

Ілюстрації з відкритих джерел інформації